Глава 31. Не відступати

Цим ранком Давид прийняв для себе важливе рішення — більше не відступати. Рухатися вперед, чинити, як вважає за краще вже для власного життя. У гонитві за добрим ставленням до людей, не один рік сам перебував в оточенні особин, що не поважали чужих цінностей.

Виходячи на вулицю, знаючи, що позаду йшов чоловік, який забрав його кохану жінку, більше не відчував бажання вилити всю образу у вигляді агресії. Тепер він хотів одного — спокійно розібратися та домовитися на майбутнє, якщо доля знову підставить під ноги черговий капкан.

Олег не здавався спокійним, проте, було помітно, що він теж намагався втримувати розбурхані емоції. Його руки не знаходили собі місця, а обличчя виказувало емоції. Стоячи перед Давидом, він палив одну за одною сигарети, постійно тікаючи від зорового контакту. Це дратувало Давида, бо йому потрібно було розуміти, чи здатен цей чоловік на серйозну розмову, та чи готовий до важливих рішень, твердих і стійких, без шляху назад.

— Олеже, послухай, я не збираюся тобі читати нотацій, як треба поводитися з жінкою та родиною. Але ти маєш вислухати мене, як би тобі це не було огидно, — той кивнув, випускаючи з рота дим. — Я не готовий пробачити те, що ти зробив з Ольгою. Однак якщо вона прийняла рішення забути про твоє рукоприкладство… це її право. Хоча я цього не розумію та не приймаю, взагалі. Але є дуже важливе «але» — це дитина. Наразі інтереси Сашка для мене найголовніші.

— Розумію, — знову кивнув Олег, мигцем поглянувши в очі.

— Добре. Тоді давай один раз і назавжди домовимось? — теж дістав пачку з сигаретами, відчуваючи, що накочує хвилювання. — Якщо стане відомо, що я батько хлопця, то я не дозволю малому жити з таким вітчимом, як ти. Можливо, зараз це прозвучить жахливо, і ти почнеш біситися… Проте хочу, щоб ти запам'ятав — сина тобі не віддам! Я не можу його відібрати у матері, але і з тобою вони не житимуть. Є суди, є міри, які можна залучити у цій справі. Утім, річ не про те. Хоча ти й сам маєш це розуміти, як доросла людина.

— А що як Оля сама захоче до мене повернутися? — підвів брову. — Ти ж їй не можеш заборонити?

— Ох, Олеже, — Давид видихнув, підійнявши підборіддя, щоб остудити жар тіла. — У такому випадку, вона повернеться до тебе сама, без малого. Син буде зі мною.

— Де? — криво посміхнувся Олег. — У винайманій квартирі? Не сміши.

— А я і не намагався тебе повеселити. Просто кажу, що Саньку не віддам тирану.

— У мене хоч житло є, робота. А у тебе?

— Ми що, мірятися досягненнями сюди прийшли, чи як? — трохи закипів від злості. — Дитина має жити в щасливій родині, а не там, де батько підіймає руку на матір.

— Ти так говориш, наче вже знаєш, що Саша твій, — викинув недопалок, роздивляючи брудний сніг під ногами.

— Ні, не знаю. Та в такій ситуації, яку ви з Олею створили, мені вже байдуже, чий він син. Я буду захищати його, навіть якщо ти його батько.

— От ти прям такий гідний, справедливий? — зі скривленими губами, нервово глузував з Давида.

— Дідько, не дратуй мене, прошу! До чого тут я?! Невже ти не доганяєш, що при першому ж дзвінку від Ольги, при першому натяку, що ти її образив, і не дай боже, образив малого… я змету тебе з лиця землі?

— Лякаєш? — хмикнув.

— Попереджаю.

— Якщо Саня мій, ти й близько не підійдеш до них, — загрозливо прогарчав Олег, тупцяючи на місці та ставши ближче на крок до нього.

— А я дозволу питати не збираюся, — Давид теж нахилився вперед тулубом, усвідомлюючи, що діло може дійти до бійки з боку Олега.

Напружена пауза зависла між чоловіками. Давид усім серцем сподівався, що зможе вирішити конфлікт без кулаків, але все одно був готовий до найгіршого.

Снігопад посилювався так само швидко, як посилювалася негативна енергія навколо. Олег дістав третю сигарету й, підкуривши, нарешті промовив:

— Гаразд. Я бачу, що ти рішуче налаштований, тому не хочу далі сперечатися. Дочекаймося результатів, і тоді буде видно.

— Ні, — несподівано, заперечив Давид. — «Видно» має стати зараз, і на цьому крапка.

— Знаєш, адже вона постійно мене порівнювала з тобою, — більш спокійно, навіть трохи засмучено, сказав Олег. — «От Давид робив не так. Він ставився не так. А він, він, він…». Мені набридло рахувати, скільки разів я чув, що ти кращий за мене. Так і хотілося запитати: «Чого ж ти тоді пішла від нього?».

Давид мовчав, не знаючи, що сказати. Дивився на змінений вираз обличчя Олега, і не розумів його емоцій на цей момент. Гнівний запал зник, а очі стали сумні. Повільно затягуючись, він більше не метушився, а спокійно стояв перед ним, наче це була проста розмова давніх знайомих.

— Вона хотіла кращого життя, яке ти їй обіцяв, — заспокоївшись, видихнув Давид, спершись плечем у стовп ліхтаря.

— Так, обіцяв.

— Але чомусь не виконав обіцянки?

— Їй хотілося всього й одразу, а так не буває, — поглянув, так, немов подумки запитуючи, чи розуміє він його.

— Звісно, тому що вона втомилася жити в очікуванні моїх таких самих обіцянок про краще життя, — чесно зізнався, щоб підтримати Олега в його щирості. — За що ти її вдарив?