Розділ 8

Михайло 

- Ти насправді не мій чоловік..

Нахмурюю лоба й в нерозумінні хитаю головою, бо якось воно не вкладається одразу в голові, й першим поривом хочеться засміятись, бо це сприймається як жарт, але..

Аліна дивиться на мене стривоженим і навіть зляканим поглядом, наче боїться що я зараз зроблю щось страшне, чи рознесу тут все, й до мене нарешті доходить - не жартує...

Посмішка яка вже почала зароджуватись в мене на губах - змащується й осідає в грудях схвильованим, важким каменем. 

Отже, таки дійсно не дружина..

Отже, моє перше враження, й мої відчуття неправильності ситуації, таки мене не підвели - вона не моя дружина. Тоді в мене інше питання

- Тоді навіщо ти сказала що я твій чоловік? - я нахмурюю лоба обдумуючи цю ситуацію вже з іншої сторони й відчуваю як мою голову починають розтинати сотні питань - Чому тоді усі навколо вважали по іншому?! А головне - і тут в моїй голові спалахує ще одне питання - Я хоч Микола?

Аліна буквально стиснулась вся на стільці, а обличчя в неї стало білим мов крейда, й лише тоді до мене дійшло, що я піднявшись зі свого місця, горою навис над дівчиною. Щобільше, я навіть сам не помітив що став ближче до неї, й загрозливо стискаю кулаки, немов готовий на неї накинутись, від чого дівчина геть перелякалася. Мені неприємний її страх, як і не приємно те, що саме мене зараз боїться ця мала.

Зусиллям волі беру себе в руки, відступаю від неї на крок, беру стільчик на якому щойно сидів, й підтягнувши його, сідаю ближче до Аліни, прямо навпроти, щоб добре її бачити та не дати навіть можливості уникнути відповіді, а тоді повторюю своє питання.

- Аліно, я хочу знати навіщо ти збрехала мені що я твій чоловік? Чому усі навколо вважають що я саме він?. І взагалі, якщо я не твій чоловік, то хто я?!

Я вичікувально дивлюсь на дівчину, яка ще кілька секунд дивиться на мене злякано, а тоді, певно зрозумівши що вбивати її просто зараз не будуть, сідає рівніше, важко сковтує, а тоді таки підіймає на мене свої прозорі очі

- Я не знаю хто ти. - зловивши мій скептичний погляд, додає - Правда не знаю. Все що я тобі розповідала, про те як тебе доставили правда, єдине що я не сказала тобі, це про те хто ти насправді для мене..

Далі Аліна починає розповідати мені про себе, звідки вона, як опинилась на території росії, і про те, як вирішила назвати мене своїм чоловіком перед військовими, бо зрозуміла що я скоріше за все Українець, а тому, якщо вони про це дізнаються - я труп..

Можливо це прозвучить дивно, та чомусь я абсолютно нормально сприйняв те що я український військовий. Скоріше за все - розвідник, раз був переодягнений в форму іншої країни, та ще й знаходився на їх території. Та в мене виникло цілком закономірне питання:

- Чому ти вирішила так ризикувати? А раптом я б таки виявився росіянином і здав тебе? Або раптом об'явився б твій справжній чоловік?!

А можливо це все взагалі якась підстава, і Аліну навмисне до мене підсунули, щоб втерлась в довіру й вивідала в мене усі розвіддані, а тут раптом така запара - я втратив пам'ять! Проте я звісно в голос цього не сказав, бо хоч ситуація і виглядала досить підозрілою, проте й Аліна не виглядала як кацапська шпигунка, та й емоції у неї усі були на обличчі - молоденька ще ж зовсім..

- Врятувала, бо просто не змогла інакше. Сама не розуміла до кінця що роблю, проте чудово розуміла що скажи я зараз що ти не мій чоловік - і тебе навіть не завезли б в лікарню, просто дозволили б тобі вмерти, бо по словах одного з них, в них й так були живі полонені, скоріше за все - твої побратими. А тому я просто не змогла дозволити тобі вмерти, і навіть сама не зрозуміла, як сказала, що ти дійсно мій чоловік. А за справжнього я не хвилювалась, бо як я й розповідала, ми не бачились вже більше двох років..

Хм.. я одразу згадав її розповідь про "наше" одруження і зрозумів що не дарма мене дряпало почуття неправдивості, неправильності, наче все те що Аліна говорила хоч і правда, проте, це не про мене - от і спливла правда.

- Він змусив тебе до шлюбу, так?

Ще тоді, коли Аліна розповідала як "ми" одружились я задав їй це питання, і хоч вона відповіла запереченням, я відчував що то не зовсім правда, хоч і не міг повірити що здатний на таке, але на що був здатний її справжній чоловік? 

- Я не.. не хочу про це говорити..

Аліна відвела погляд і відвернула голову до вікна, а мені й відповіді вже не потрібно було - лише по тому як дівчина відповіла, я вже зрозумів відповідь.. Жовна заходили ходуном, а кулаки я стис так, що аж заскрипіла шкіра. Вбити тварюку мало! Кляті кацапи!

- Ти мене пробач.. - раптом видала Аліна, вириваючи мене з роздумів, і я знову перевів погляд на її красиві очі - Я справді не хотіла і не думала нічого поганого, хотіла лише врятувати тебе, але все так закрутилося, що.. я тепер сама не знаю як з усім цим бути, і що тепер робити..

Я на це лише кивнув головою, бо.. Та я й сам не знаю що тепер?! Якби ж я хоч щось пам'ятав!!! Тоді я впевнений, в мене одразу ж намалювався б якийсь план, а так.. Блять, та я навіть імені власного не знаю! Про який план зараз може бути мова?! Але й сидіти без діла теж не можна, питання лише що тепер робити?

- А що ти сама думала робити коли мене врятувала? 

Аліна якось невесело посміхнулась, а тоді підвелась й стала заварювати нам чай

- Я спершу хвилювалась, щоб ти мене не прибив за те що я збрехала, і не подумав, що то я спеціально все це влаштувала.. - я на це лише хмикнув, розглядаючи дівчину вже по новому - А якщо чесно, то я сподівалася що врятувавши тебе, ти допоможеш мені повернутись на Україну, бо я ні дня не хочу перебувати в цій конченій крані!

Те з яким запалом говорила про це Аліна, більше слів говорило про те, наскільки сильно вона того хоче..

- І що ж ти робитимеш коли опинишся на території України?

- Я б знайшла роботу, спробувала б поновитись в медичному університеті, чи заново вступила і закінчила б таки навчання на лікаря..