Розділ 6

Микола?

Дивно це все..

Дивно і не вкладається в моїй голові. 

Вся розповідь Аліни про нас, наші стосунки та все інше.. - не вірю я в це. Хіба міг я одружитись з дівчиною після тижня знайомства, а потім просто зникнути з радарів?

 Ні, це точно не про мене.

Звідкись знаю, що я до біса відповідальний. А ще власник. Якщо моє - не віддам і так просто не кину. Аліна звісно дуже гарна дівчина, і захопитися такою як вона можна запросто, але потім рахуй просто покинути та зникнути на два роки? 

Та і чи міг я дозволити собі захопись настільки молодшою за мене жінкою? А навіть якщо й захопився б, то хіба міг просто зникнути з радарів? Ні я розумію що війна накладає відбиток, і часто бачитись не виходить, але ж не два роки без жодних побачень? Та бути такого не може!

Ні, щось тут не чисто. Щось не так з усією цією ситуацією! Проте не схоже що Аліна бреше. Недомовляє точно. Щось приховує - однозначно, але не бреше. А ще чомусь боїться.

Я ясно це побачив в її очах, коли на порозі палати з'явились військові. Вона злякалась не на жарт, особливо коли вони попросили її та лікаря залишити палату. Навіть схилилась і поцілувала мене в щоку, знову огорнувши своїм неймовірним ароматом й залишила невагомий вологий дотик на шкірі, а мені чомусь захотілось ще..

Хм.. може я тому й одружився з нею, що мене в сексуальному плані потягнуло до цієї крихітки? Як варіант звісно, може бути, але знову ж таки, чому тоді два роки не навідувався до неї?

Офіцери в палаті теж на довго не затримались. Як тільки Аліна і лікар вийшли з палати, вони щільно зачинили двері, та почали ставити питання - чи пам'ятаю я щось про свою службу. Де востаннє був, що робив, проте я не міг сказати абсолютно нічого, бо просто не пам'ятав. Психанувши один з них запитав, чи згоден я пройти перевірку на поліграфі, на що я спокійно відповів що запросто, бо все одно це їм нічого не дасть, адже я реально нічого не пам'ятаю. На цьому мужики невдоволено грюкнувши дверима пішли, а до палати одразу забігла схвильована не на жарт Аліна

- Все гаразд? Ти в порядку?!

Вона одразу наблизилась до самого мого ліжка, гарячково оглядаючи мене, наче мене тут катувати мали, а не допитувати, і це ще раз впевнило мене - що не все тут чисто.

Ну що ж, тоді будемо виясняти що до чого!

Я обережно, проте впевнено обхопив пальцями її зап'ясток й потягнув дівчинку до себе, змушуючи сісти поруч мене на ліжко. Наче простий рух, а грудна клітка відгукнулась на неї тупим болем, проте відволікатись на нього зараз було не час.

- А чому я маю бути не в порядку? Може ти нарешті скажеш мені, що ти від мене приховуєш? - дівчина в моменті застигла й важко сковтнула. Страх промайнув в її очах настільки виразно, що я одразу зрозумів, мала таки дійсно щось приховує і дуже чогось боїться. - Чого ти так боїшся Аліно?

Я легенько погладив зап'ясток дівчини, і її скажений пульс що бився під шкірою став рваним. Хм.. схоже мої погладжування схвилювали цю квітку, і це було приємно..

Знову потягнувши дівчину на себе, я змусив її схилитись наді мною так, що між нашими обличчями залишилось сантиметрів десять. Її красиві, трохи злякані очі блукали моїм обличчям, час від часу зупиняючись на моїх губах. Самі вуста трохи прочинились й крізь них пробивався рваний подих, приковуючи до себе мій погляд..

Це було дивно.. Внутрішнє чуття підказувало що я не знаю цю дівчину, але одночасно з тим хотіло її дражнити, хотіло.. спробувати ті малинові вуста, що зараз нервово облизала дівчина, на смак..

- Я не.. 

Її хриплий, переляканий шепіт, змусив мене нарешті відірвати погляд від губ дівчини, й поглянути на неї. Щоб вона не збиралась сказати, під моїм поглядом різко замовкла. На мить Аліна сильно замружила очі, ніби набиралась рішучості для чогось, а тоді відкривши очі, з дивним виразом приреченості та рішучості, вона схилилась до мене нижче, й на межі слуху прошепотіла на вухо:

- Я не можу тобі розповісти. Тільки не тут. Це небезпечно для нас обох..