Знову мовчанка. На цей раз більше п’яти місяців. І ніяких дзвінків від Каті. Облава була не лише на на її особняк, але і на маєток. Проте її там також не знайшли.
Знову пролунав телефонний дзвінок:
- Слухаю, - сказав Сергій.
Катя, задихаючись від сліз, в істериці кричала:
- Вони забрали її!
- Кого?
- Нашу дитину!
- Катя! Пройшло не більше п’яти місяців! Про яку дитину може йти мова?
- Я клянуся, я не знаю, як це пояснити, але наша дочка народилася швидше… Вона така гарна, от побачиш!
- Ти де? Куди ти пропала?
- Після штурму маєтку, ми переховувалися, але вони знайшли нас і вбили мого дядька! Вони вбили всіх! Я чудом втекла і зараз в лікарні, але це неважливо, у них наша Маргарита! Її також вб’ють! Просто вона особлива… А вони проведуть обряд! Та най що хочуть роблять, але вона ж його не переживе!
- Я вже не знаю кому вірити…
- Вони відвезли її в монастир і вже незабаром здійснять свій жахливий диявольський задум! Вона лиш безневинне дитя!
- Я… Я не знаю, що сказати…
- Просто поїдь і сам подивися! Благаю тебе!
Далі було чути лише плач і гудки від роз’єднаного контакту.
---
Його довго не хотіли впускати всередину, але все-таки відчинили перед ним двері.
Побачене в кабінеті світловолосого, шокувало Сергія. В клітці для тварин сиділа маленька дівчинка, літ п’яти. Вона була так схожа на Катю…
- Ви що, зовсім з глузду з’їхали?! Відпустіть її!
- Вона не зовсім дитина.
- Та що ти верзеш? Подивися на неї! Ви тут зовсім не сповна розуму? Відпустіть її! Що ви хочете з нею зробити?
- Ми проведемо необхідний обряд.
- Ви хочете її вбити?
- Охорона, виведіть його.
Сергія спочатку виштовхали, а потім скрутили і винесли за межі монастиря.
---
Вечір того ж дня. Мікроавтобус спецпризначення з групою в салоні.
- Дякую хлопці, що приїхали, - сказав Сергій.
- Жартуєш? Ти за кого нас маєш? Щоб ми не допомогли тобі? Тим більше там безневинна дитина.
- Все тоді. З Богом. Зброю тримати напоготові. Працюємо по плану: спочатку пластид на ворота, а далі по ситуації.
Всі одягли маски і шоломи, після чого авто рушило до входу в монастир.