Чокер нефіліма

Розділ четвертий

  Наступного ранку Сергій уже був вдома. Довге безсоння і втома давалися взнаки, але з голови не виходили образи побаченого. Той моторошний голос з потойбіччя…

  Після обіду його увагу привернув до себе голосний звук від сирен поліцейських автомобілів. Пара знайомих мікроавтобусів спецпризначенців промчала повз його будинок і зупинилася біля сусідського особняка. 

  Охорона на в’їзді заметушилася, після чого було чути численні черги від автоматичної зброї. Далі послідував штурм. 

  Десь за хвилин двадцять приїхало близько п’яти машин швидкої допомоги і стало видно, як спецпризначенці поверталися до автомомобілів. 

---

  Сергій серед ночі навідався до розташування свого відділу. Черговим на прохідній був Костя, його хороший знайомий.

- О! Які гості!  Ти чому не відпочиваєш? Тобі ж місяць відпустки виписали. 

- Є справи незавершені. Сьогодні були виїзди?

- Тільки один, але який! Всі п’ять груп відразу направили. Штурмом брали чийсь особняк. Одної охорони там до десяти чоловік “положили”.

- Молодці, а вилучили щось звідти?

- Привезли пару запакованих і опломбованих мішків.

- Слухай, а на складі сьогодні Федір?

 - Ні, в його матері інфаркт стався, він зараз в лікарні, з нею.

- То ключі лише в тебе можна взяти?

- В принципі, так. А що, хочеш глянути?

- Не будь жлобом! Пам’ятаєш, я тебе з-під вогню наркомана забрав? Собою, можна сказати, прикрив. Плече досі болить…

- Ну добре, але все потім назад покладеш і щоб в тій же послідовності, як брав!. 

- Щоб мені на місці провалитися, - додав Сергій і з ключем попрямував до складу.

---

  Серед купи різних речей, в око впала акуратна, лакована скринька з червоного дерева. Відчинивши її, побачив там чокер з великим зеленим каменем-кулоном.

  Спакувавши все, крім скриньки, як було, віддав Кості на прохідній ключі і вийшов надвір.

---

  Пройшовши пару кварталів, помітив пару чоловіків у знайомих плащах. Повернув до внутрішнього двору, але і там вже на нього чекали непрохані гості:

- Не бійся! Ми не хочемо заподіяти тобі шкоди! - звернувся один з них, світловолосий, і, ступивши наперед, розчепив комір, так, щоб було видно, що перед Сергієм стоїть людина схожа на священника, - Ми знаємо, що за обряд ти провів. В тебе мало часу, але якщо ти допоможеш нам, ми спробуємо допомогти тобі. Але спочатку, ти маєш зробити нам послугу.

- Яку?

- Винеси нам чокер зі складу спецпризначенців.

- А чому я маю вам вірити?

- Ти не маєш. Але вибір в тебе невеликий і допомогти можемо лише ми. Нас прислали сюди з Ватикану. А дану реліквію було викрадено із нашого сховища минулого року. Ми лише хочемо допомогти.

  Сергій змучено опустився на коліна. В голові шуміло і він запитав:

- Богом на хресті, клянетеся?  

- Клянуся, - прозвучало у відповідь.

  Уже майже знесиленим від виснаження і довготривалої відсутності сну, Сергій слухняно віддав скриньку.

  Далі його підняли на руки і посадили в авто. Після того Сергій уже мало що пам’ятав.

---

  Прокинувся лише на наступний день, в приміщенні монастиря. Йому принесли трохи їжі і після вечері його провели до просторої зали. 

 Знайоме лице в священичій рясі промовило:

- Сьогодні демон прийде за тобою, але ми тебе відіб’ємо в нього. Головне - не бійся, щоб не сталося.

  Сергія помістили в спеціальну клітку, стягнуту ланцюгами. По її краям стояли дев’ять монахів, що стали читати молитви.   

---

  Десь близько опівночі вони продовжували обряд, поки частина свічок не погасла від неочікуваного пориву вітру. Вмить  стало прохолодніше... 

- Накиньте полотно на клітку, а то ще збожеволіє, - гукнув хтось із глибини залу, після чого клітку було накрито сукном. 

  Сергій вже більше нічого не бачив, лише подовгасту тінь, що з кута приміщення стала направлятися до клітки і чув спів та читання отців. 

  Всю ніч роздавалися крики, гарчання і гамір навколо, деколи було чути людські викрики, переляканий плач, хрускіт кісток і звуки ударів. 

---

  Коли на ранок хтось стягнув сукно з клітки, Сергій не впізнав колишнє приміщення: все стояло догори ногами, а обірвані штори контрастували зі стінами, заляпаними кров’ю. Частині монахів надавали першу допомогу інші люди. 

  Сергій підійшов до світловолосого і запитав:

- Для чого це вам? Чому ви допомогли мені?

- Нам важлива кожна праведна душа, - прозвучало у відповідь.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше