Чого варта мрія?

Частина 6. # яскраво_ світить_сонце

Тепер вони засинали та прокидались разом. Особисте життя подруги також влаштувалось. Маруся з папугою Жоржиком переїхала до Сашка: дівчата стали сусідками. Життя зацвіло всіма барвами весни.

Відкрила блокнот. Посміхнулась. Сезон щастя розпочато. #календар_свят

  1. 21 квітня - моє 30-річчя.
  2. 18-20 травня – виставка «Справжні люди. Некомерційні емоції».
  3. 16 червня – весілля у «Home Place».

 

Вона світилась від того, що це відбувалось з нею. Дні набували нових відтінків та яскравих кольорів.

Цей ювілей був особливим. Подружжя вирішило не чекати весілля – знайомство з батьками вписалось у рамки дня народження. Тільки родина. Тихе сімейне свято. Порозуміння та гармонія. Все, як має бути. Вечір, про який вона мріяла, в улюбленому ресторані на Подолі. Тепле та затишне знайомство з офіційним початком.

  • Мамо, це моя дружина Катя.
  • Анна Василівна, мама.
  • Захар Олексійович, тато Дмитра.
  • Дуже приємно. Тато, це мій чоловік Дмитро.
  • Олег Сергійович, тато Каті. Це моя дружина Ольга Петрівна, мама.
  • Як же офіційно, - засміявся Захар Олексійович. Давайте просто Захар і Аня. Ми ж тепер рідня, хоч і спонтанно.
  • Олег і Оля. Давайте шампанського за знайомство. От якого зятя нам виростили, - посміхнувся тато Каті.

Контакт є. Видихнули. Квіти та посмішки. Дмитро подарував великого та пухнастого рудого кота, трошки схожого на себе. У Каті загорілись очі.

  • Коханий, дякую. Тепер ми відповідальні не тільки за один одного, але й нього. Як назвемо?
  • Це вже ти вирішуй…
  • Значить, його звуть Сонце. Він такий же яскравий.
  • Мамо, правда схожий на сонце? – проникливо запитала Катя.
  • Ще б пак, доню. Тебе всі привітали від кого очікувала?
  • Соцмережі переповнені. Завтра напишу кожному по персональному «дякую».
  • А дзвінки?
  • Маруся телефонувала. Ти ж знаєш, у наш час уже якось більше через месенджери…
  • Жах, куди котиться це покоління, - з іронією сказала мама.
  • Це ви влучно підмітили, - підтримав сваху тато Дмитра.

У той вечір три сім’ї стали ближчі. Батьки та діти. Ніщо в житті не замінить тепло великого родинного вогнища. #сім’я_найважливіше

 

Ранок був добрим. Після довгих років глибинних пошуків і високих прагнень майбутнього вона навчилась просто жити тут і зараз, простіше та легше. Перевірила пошту. Надійшов лист від Олесі.

  • Дякую, коханий, що допоміг здійснити мою мрію, - прошепотіла про себе.
  • Ти крутий досвідчений фотограф. У тебе ж досвіду років 8-9, так?
  • Так. Але справа ж не у цифрах, а в навичках і таланті.
  • Кохана, з цим у тебе точно все добре. Я бачив твої знімки: шедеврально.
  • Таки шедеврально, - іронічно посміхнулась Катя.

У листі Олеся детально описала, які інструменти використовує, щоб digital-світ був у курсі виставки. Пани та пані покоління X, Y та Z, які хоч інколи дивляться афіші Києва на каналах Телеграм або у статтях типу «куди піти цього тижня», вже були в курсі виставки. «Міленіалка» Катя була задоволена. #рухаємось_у_напрямі_мрії

 

Виставка наближалась. 16 травня Катя з Дмитром завезли в галерею всі фотографії з підписами та доплатили до повної суми. Напередодні на фасаді Олеся вже повісила плакат до виставки.

  • Дімо, сфоткай. Я в Інстаграм закину. Хай люди знають.
  • Як скажеш. Куди ж без Інстраграму, - розсміявся Дмитро. - Ти хоч на нашому весіллі будеш офлайн?
  • Звичайно, коханий. Я ж не раба Цукерберга, а твоя дружина.
  • Це радує. #хух.

Підійшов Олежик. Познайомились. Посміялись. Надихнулись.

  • Дмитре, а ви дуже фотогенічний. Ваші знімки з Карпат неймовірні.
  • Що? – він повернувся до Каті.
  • Вдома розкажу. Не злись.
  • Попереджувати треба.

Катя подивилась на нього, як найніжніша киця, та вже не треба було пояснень. Він був готовий дозволити їй більше.

  • Додому?
  • Так.
  • Дякуємо, Олеже, - з посмішкою сказало подружжя. До п’ятниці.
  • До скорої зустрічі. Маю надію, що ми будемо тут не одні.
  • Не лякай, - стрепенулась Катя.
  • Я жартую. Все буде добре. Радий був знайомству, Дмитре. Ваша дружина дуже талановита.
  • Дякую. Я знаю.

Два дні пройшли швидко. Виставка «Справжні люди. Некомерційні емоції» Катерини Соколенко. Початок. Дмитро тримав її за руку, як у наступні два дні. Прийшли всі колишні колеги, просто люди, знайомі та незнайомі. Назва підкреслювала суть: на фотографіях закарбовані некомерційні емоції справжніх людей. Вона відчувала дитячий захват, неймовірну цінність себе та спокійну впевненість. Катя здійснила свою мрію, вона більше нічого та нікого не боялась. У глибині її очей з’явився блиск сонця, який освітись усе найкраще та обпались те, що не потрібно. Їй хотілось літати. Тепер вона знала, що здатна на більше. #цілісність

Вона побачила Рому. Дівчина відчула досі невідому їй емоцію - байдужість. Протилежне любові та ненависті - це нічого. У байдужості немає жодного емоційного забарвлення: ні злості, ні ненависті, ні вдячності за досвід. Навіть, питання "чому?" стало неактуальне. Бо байдуже. Він привітав із виставкою. І все. Вона відійшла та написала у нотатник думки:

«Мені тепер однаково, байдуже,

Що було, є чи буде з нами, друже,

Бо королева, проста, легка, вільна,

Смілива, впевнена, самодостатня й сильна.

Я прощаюсь, бо свобода, знаєш,




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше