Частина 5. #щастя_Є

Колись Катя порівнювала себе з іншими. Часом заздрила. Знаходились гарніші, успішніші, щасливіші. Робота у світі глянцю давалась взнаки. Хто знає, що у кого на душі. Вона не вміла вирощувати власну грядочку: звикла заглядатись на чужі. Занадто багато комплексів. Раніше. Тепер усе по-іншому.

З лайна квіточку не зробиш, але можна посадити клумбу. Сьогодні Катя готова почати. Вона любить себе, чоловіка та життя: #тепер_тільки_так. З моменту їхньої нової зустрічі дівчина вже квітнула всіма барвами весни.

Вона почувала себе захищеною, наче огорнута великим сонячним коконом, який пропускає тільки світло, добро та любов. Катя була готова до нового та не боялась старого. Цілісна. Вільна. Самодостатня. Нарешті, вона полюбила себе: таку творчу та трохи шалену, з нестандартною зовнішністю, фігурою «піскового годинника» і єврейським носом. Катя хотіла обійняти всіх «модних швабр», яким часом заздрила, і перейменувала у своєму словнику їх на «суперструнких лебідок». Щасливі не заздрять. Йде значить йде, не йде значить не йде. Виходить значить виходить, а якщо не виходить, то не треба страждати. Ідеальний принцип на всі часи. Тепер вона це розуміє. #мудрість

Пункт 1 To do lіst: почати спочатку.

• Привіт, Олеже. Це Катя Солом’янська.
• Красуне, мій телефон тебе впізнав за номером – щиро розсміявся в слухавку Олег. - Чув ти пішла з «Маrel». Що тепер?
• А тепер треба твоя допомога. Дуже-дуже.
• Чим зможу. Що конкретно?
• При зустрічі. Я можу під’їхати до тебе в галерею?
• Чекаю! Я до 8 вечора на місці.
• Супер! Їду!

Катя викликала таксі та помчала на Ярославську, 57. Справжні емоції справжніх людей: вона прагнула, щоб їх побачив світ. Це мрія. Виставка безкоштовна – фотографії на продаж. Навіть, якщо жодна людина б їх не купила: мрія однаково здійсниться. Вона створила щось гідне.

• На місці. 107 грн, - мовив таксист.
• Тримайте 120, решти не треба. Хай щастить!
• І вам.
• Я б цього дуже хотіла.

Зайшовши в маленьку симпатичну галерею їй стало по-справжньому затишно. Саме тут мають бути її фотографії.

• Катю, привіт! Радий тебе бачити. Ходи обніму! Чув про тебе і Ромку. Шкода, гарна пара. Хтось уже є?
• Що ти одразу про особисте…
• Може, у мене є шанси? – жартома питав Олежик.
• Трохи не встиг. Але можеш встигнути допомогти!
• Розповідай. Все, що можу… Ти ж мене знаєш. #справжні_чоловіки_є
• Я організовую власну виставку «Справжні люди. Некомерційні емоції». Певний час я фотографувала портрети і хочу, щоб їх побачив світ. Десь на місяць запущу рекламу. Я не знаю, скільки триватиме виставка. Залежить від вартості оренди. Хотілось би на вихідних…
• Катрусь, я директор, а не власник. Нічого додаткового, але оренда – це вже 10 тисяч на день, зроблю знижку – 7, але менше не можу. З свого боку обіцяю місяць бути «сарафанним радіо». Що думаєш?
• Беру. Які там дні у травні вільні? Давай з п’ятниці до неділі, 21 тисяча. Завдаток ж 50%? У мене з собою 10 тисяч.
• Зараз подивимось… Давай 18-20 травня, 20 тисяч, я – «сарафанне радіо», а ти щаслива.
• Щедро! По руках! #ХайЖивеОлежик
• Скільки будеш брати за вхід?
• Безкоштовно. Я просто хочу відкрити свою творчість світу.
• Молодець. Я щасливий за тебе. Ти заслужила тільки найкраще:)
• Тоді я побігла. Бувай, золотий.

І вона полетіла на набережну, щоб вдихнути запах Дніпра та щастя. Вітерець розвивав її волосся. Радість пестила душу. Ще тиждень тому, якби хтось запитав, чи хотіла вона б щось змінити у своєму житті, відповідь була б однозначною: «Так» з підпунктами.

1. Не віддавати всю себе Ромі і піти першою.
2. Не сидіти на постійних дієтах, бо схуднути до #струнких_лебідок не вийде, а нервова система не зрадіє.
3. Не зациклюватись на тому, хто що подумає, а жити, як хочеться.

Занадто багато «не». Сьогодні вона розуміла, що не хоче повертатись у минуле. Всі дрібні та не дуже невдачі залишились досвідом, на пам’яті тільки позитив. Вона дякувала Богу за те, що тепер може сприймати життя крізь призму радості, а періодичні невдачі– досвідом. #життя_не_ідеальне

І знову телефон. Хоч би трохи без смартфону.

• Привіт, Катрусе. Я думав, ти солодко спиш.
• Любий, ти що мене сприймаєш сплюхою? У мене тут справи, за оренду зали для виставки домовлялась з Олежиком.
• Хто такий Олежик? І що за виставка?
• Олежик – директор галереї, виставка портретів.
• Нічого не зрозумів. Я вже їду. Де тебе забрати?
• Я там, де ми пили шампанське після зустрічі випускників.
• Тобто ти пила?
• Ну я.
• Їду. Цілую, люба.
• Аааа… і я тебе.

І вона чекала з думками, ще півгодини побуде з собою. І знову дзвінок.

• Добрий день! Це Катя, фотограф?
• Так. А хто це?
• Мене звуть Аня. Я сьогодні бачила знімки дітей моєї подруги, вона сказала, що це ви. Розповіла про вашу виставку та справжні обличчя. Якщо ви завтра можете, буде вам ще два справжні обличчя, з оплатою, звичайно.
• Аню, перепрошую. Але я зараз зайнята і спонтанних зйомок не проводжу. А що у вас?
• Ви нас врятуєте! Розумієте, у мене було весілля місяць тому. Зйомка не вдалась: в оранжереї було дуже брудно, як результат сукня чорніше чорної землі, зіпсована зачіска та макіяж через високу вологість. Фото вийшли не такими, як я очікувала, - дівчина невпинно тараторила. - Ми зробили дозйомку, домовились з іншим фотографом у іншій, знову купленій сукні, з весільним образом, а ця фотограф захворіла… Я в шоці. Зателефонувала найкращій подрузі, а вона розповіла про вас, виставку та я подумала, може ми допоможемо одна одній. Ваша виставка про справжні емоції, тобто про нас... Ви нам потрібна… #sos
• Так! Завтра. Буду. Де ви хочете?
• У ботсаду о 15 було б дуже добре.
• Той що Гришка?
• Так-так… Скільки коштує у вас зйомка?
• Це мій весільний подарунок. Щастя має бути у житті кожної дівчини. До завтра, Аню. #творити_добро_легко