2

Ця весна видалася теплою та сонячною. Деякі крячі вже почали облаштовувати гнізда, і над близькою до боліт частиною міста було галасливо до неможливості. Притулок розташовувався неподалік центру, але навіть сюди долинали відчайдушні крики самця, що вирвався з розплідника і був би радий полетіти в гори, куди кличе шеська магія, але не знаходив у собі сил, щоб залишити натовп самотніх самок.

Ліка пройшла крізь низькі, відчинені навстіж дерев’яні ворота, і скривилася: доріжку до будівлі засипали чистим білим піском, що одразу ж потрапив у взуття.

– Гарно, правда ж? – Ло Ла, найкраща подруга і найпрямолінійніша дівчина у світі, що, як завжди, ледарювала на лавці під жасмином, обвела рукою плямистий газон і старі, облагороджені вапном дерева. – А в тебе на голові жах, але минулого разу було ще гірше. Знаєш, хто приїде?

– Кондитери, – прозвучало похмуро, хоча загалом Ліка була не проти заробляти на життя приготуванням смаколиків.

Але не зараз. Спочатку треба подбати про кузин, а там видно буде.

– Кондитери – це само собою, – змовницьки прошепотіла Ло Ла. – Ти не уявляєш, що пані Руденс придумала!

– Дозволила тобі ходити з розпущеним волоссям? – з легкою заздрістю припустила Ліка.

– У мене романтичний образ, мені можна. І взагалі, я ж типу заміж збираюся, тож для трудової статистики директорки не годжуся.

– А ти збираєшся?

– Ні, звичайно, але пані Руденс про це знати не обов’язково. Я в агентство пана Пікса на повну ставку влаштувалась, але їй кажу, що працюю неповний робочий день як неповнолітня, а у вільний час кручу роман із його сином, ось вона мене й не чіпає зі своїми нормативами.

Ло Ла була старшою на рік, але з кожним днем ​​віковий розрив між нею та Лікою ставав дедалі більшим. Ло Ла знала, чого хоче від життя і як цього досягти, а Ліка пливла за течією і гадки не мала, ким вона бачить себе через два роки, коли отримає паспорт.

Їй подобалося готувати, доглядати за тваринами і малювати. Ще Ліка любила балакати, але за таке, на жаль, не платять… І всезнаюча пані Руденс не підкаже, куди рухатися далі. Вона вважає гідним заняттям лише медицину, а все інше – доля ледачих людей.

– То що директорка зробила? – неохоче запитала Ліка, знаючи: подруга не відчепиться, поки не поділиться новиною.

У Ло Ли гарна фігура і обличчя одухотвореної діви, а рухи – наче втілення грації. Вона вміє підбирати одяг і носить його з величчю королеви. У повсякденному житті мешканки притулку діляться на звичайних дівчат та Ло Лу Інь, але в дні офіційних заходів додається третя категорія – ошатне лякайло Ліка Хей.

Ліка хотіла якнайшвидше пірнути під нещодавно відремонтований дах притулку і зайняти в актовій залі стілець у темному кутку. За тиждень усі ці виснажливі консультації закінчаться, і можна буде повернутися в товариство нормальних людей, але поки що Ліка намагалася не показуватись у місцях із гарним освітленням. Раптом неподалік пройде хтось… ну… кхм… Особливий?

Оліс, зв’язківець із княжого замку, взяв за звичку вранці, ввечері та в обід ходити повз притулок. Втішало одне: прикрашену Ліку він навряд чи впізнав би. Чоловіки такі неуважні!

– Вона запросила короля! – голосно прошепотіла Ло Ла. – Уявляєш? Фабіан у Пагорбах проїздом, завтра він вирушить із візитом до Ірсалії, а пані Руденс вмовила його виступити перед містянами з лекцією про світле майбутнє.

– Та годі тобі! – не повірила Ліка. – Король виступає кілька разів на рік у великі свята, та й то у Валесії. Навіщо йому витрачати вечір на нас?

– Тому що це смішно, а він обожнює забави, – розважливо сказала Ло Ла. – І тому що це не сподобається князеві. Йди переодягайся! Відсидимо кондитерів і підемо до актової зали, щоб захопити найкращі місця. До речі! Твої нові туфлі забрала Мія. У сенсі, пані Руденс вирішила, що Мії вони потрібніші, а тобі треба сходити до чоботаря. Візьмеш сім готових пар для молодшої групи і вибереш собі що пристойне, директорка сьогодні добра.

Ліка не питала, чому саме вона має це робити. Її призначення – бути на побігеньках, так визначила пані Руденс. Раніше, за часів Майви Анози, ніхто з вихованок притулку не займався господарськими справами, але нинішня директорка відразу змінила правила і почала впроваджувати економіку та економію для тих, хто близький до повноліття.

Чомусь основний тягар відповідальності лягав на Ліку. Раніше діставалося і слухняній розумниці Матильді, але в тої нещодавно батько вийшов із в’язниці, і вона з радістю покинула притулок, наостанок обклавши пані Руденс визубреними з папірця триповерховими матюками.

До чоботаря Ліка йшла манівцями, бо наближався час обіду, а Оліса-зв’язківця часто відпускали раніше.

Вона розраховувала встигнути до обідньої перерви, і таки встигла, прибігла за десять хвилин до другої пополудні, але це не допомогло – майстерня була зачинена.

Записка на дверях запевняла, що причина цього прикрого явища – шлунок пана Ка Ма Клі, власника та управителя. З усіх питань треба було звертатися завтра.

З одного боку, Ліка зраділа, бо її мозолі ще не зажили після минулих «гарних туфель». А з іншого… Невже вона даремно мчала спекою? Та й малеча налаштувалася на обіцяну обнову, хтось обов’язково почне ревти.