Епізод 8

– Не любиш оладки, Веснянко?

Вони із Марком сиділи за столиком у своїй кав’ярні. При кожній нагоді продовжували приходити сюди, щоб пообідати. Іноді Дівчині здавалося, що нічого не змінилося. Можливо, для шефа – ні, але для Дарини…

Вона увесь час чогось очікувала, ніби мало статись щось незвичайне, проте все йшло своєю чергою. Спільні обходи, обговорення та лікування пацієнтів, незмінна вимогливість у ставленні до роботи... Не було усамітнень, таємних поцілунків і загадкових зізнань. Дарина не знала, що й думати. Так минуло аж три дні.

Сьогодні, в п'ятницю, має відбутися їхнє перше після того, що сталося у ВІП-палаті, спільне чергування. Це змушувало дівчину нервувати. Надзвичайно. Вона не уявляла, як варто поводитися наодинці з шефом. Якщо раніше вони могли пролежати на одному дивані майже всю ніч, то тепер...

Апетит зовсім зник, але відповісти Дарині таки доведеться.

– Люблю.

– У чому ж справа? Чи плануєш змотатися додому до чергування? І що там твоя мама наготувала? Борщ? Відбивні? Ґоґоль-моґоль?

Натяк на її захриплість?

Хвилюючись, вчора Дарина не помітила, як ум’яла невелике відерце з морозивом, і тепер голос дівчини був схожий на прокурений баритон. Але Марк намагався жартувати, і дівчина вирішила відповісти посмішкою. Навіть вона розуміла, що вийшло не дуже весело.

– Додому не потрапляю. Багато писанини назбиралося. – З горла періодично виривалися хрипи. – Мабуть, мені краще помовчати. Співрозмовник з мене не дуже.

– Чому ж? Виходить дуже навіть... сексуально.

Дарина скинула очі. Марк уткнувся в тарілку. От і зрозумій його після цього.

Можливо, шеф вирішив, що з недолітком занадто багато метушні, і передумав її... Як правильніше сказати? Спокушати. Напевно, і їй слід перестати мріяти про дорослого чоловіка, нехай навіть і такого симпатичного. Гірше – привабливого до неможливості, до запаморочення і дурного хихикання.

Дарина зітхнула й наказала собі зайнятися реальними справами.

– Нам потрібно побалакати. – Насторожений погляд Марковича дав зрозуміти, що заява прозвучала двозначно. Напевно, він подумав, що Дарина збирається розводити теревені про їхні стосунки. Дівчина підозрювала, що така людина, як Павло Павлович, не дозволить на себе тиснути. Але вона й не збиралася, тому продовжила скоромовкою: – Матильда Леопольдівна. Вчора я бігала до інституту, де вона викладала. Бабулю пам'ятають і готові підтвердити цей факт там, де потрібно. До речі, здивувалися, що Лепіховська все ще живе. Могли б і раніше поцікавитися, але тут справа в людяності. Зараз важливо, щоб вони хоча б в чомусь допомогли.

– Далі.

Марк взявся за компот.

– У відділі кадрів, в архіві, знайшлися документи, що стосуються трудової діяльності. З фотографією. Вдалося вмовити їх зробити завірену копію. Просили зайти за нею завтра. Таке враження, що збираються тиражувати бібліотечний фонд.

Маркович посміхнувся. Настрій у Дарини піднявся аж на одну планку вище.

– Що з мене? Ти ж не просто так розмову почала.

– У тебе... вас, – тепер вона вже не знала, як краще звертатися, – знайомих в пенсійному фонді немає? А ще в паспортному столі?

– Доїдати будеш?

– Ні. – Маркович узявся до її оладок, та Дарині не терпілося: – Так що?

– Завтра спробую щось зробити. Компот теж мій? І перестань мені «викати».

* * *

По обіді шеф несподівано вимовив:

– Тільки спробуй не прийти на чергування.

І пішов собі, залишивши Дарину в сум'ятті. І в передчутті.

Як ще вона повинна розуміти сказане, окрім як...

Божечки, що ж буде?!

Дарину долали суперечливі почуття. Безумовно, вона чекала спільного чергування з Павлом із нетерпінням. Турбувало її лише одне: як задалеко можна дозволити Марку просунутися? Якби він не поцікавився її думкою тоді – першого разу, можливо, зараз питання не стояло б настільки гостро. І не хвилювало так сильно, що дівчині доводилося перепитувати хворих по два рази. Ось як зараз Лепіховську.

Матильда Леопольдівна поплескала її по руці та проголосила:

– Чому бути, того не минути.

Дарина одразу захвилювалася.

– Чого не минути?

Дівчина промовчала про свої успіхи з відновлення більш гідного статусу для старенької – не хотіла дарувати марні надії. Тому дівчина ніяк не могла збагнути, про що та говорить. Чи, можливо, не наважувалась.

– Від тебе все залежить, Веснянко.

Розвивати делікатну тему Дарина не стала, ось тільки не думати про це не могла.

Марк ще не з'являвся. До початку нічного чергування за хворими наглядав Михайло. Решта ординаторів розійшлися по домівках.

Дарина гортала новий журнал, коли в кімнату увійшов Стрєльцов. Дівчині одразу захотілося втекти – вибратися з неприємного поля, яке з'являлося кожного разу, варто було цій людині з'явитися поруч.