Епізод 7

– Як вчорашнє чергування?

Дарина зиркнула на Марковича і знову втупилася у підлогу.

– Нормально.

Вони йшли на обхід в закріплені за дівчиною палати. Після вчорашнього зауваження дивитися на шефа дівчина побоювалася, щоб поглядом не видати несподівано набуті знання.

– І нічого такого не сталося?

– Ну, на п'ятихвилинці все озвучили.

Індиферентно-привітний погляд, яким Марк зазвичай дивився на світ, уже не міг ввести дівчину в оману. Він міг обманювати інших, але не її. Більше ніколи. І нехай вона знайома з цією людиною не так довго, як Елла, але звідкілясь знає – відчуває, що розуміє його краще.

Можливо, це – самообман. Швидше за все, ніхто і ніколи не зможе розібратися в такій складній особистості, як Маркович. Ще невідомо, наскільки добре він сам себе знає. Але головна проблема полягає в тому, що це захотілося зробити Дарині – довідатися про нього все, що вдасться.

Раптом промайнула думка: «Не пошкодувати б», і одразу згадалися вчорашні слова Елли: «Дівчинко, тобі варто позбутися ілюзій». А як же їх позбутися, не осягнувши того, що поруч? Точніше, хто поруч. Цей хтось виявився занадто цікавим, щоб відмовитися від дослідження. Звідки тільки сміливість узяти?

Шеф несподівано зупинився прямо посеред коридору, та ще за лікоть вхопив – не боляче, але відчутно.

– Про що з Еллою базікали? – Довелося дивитися Марковичу в очі. Прищулений погляд неможливо було ігнорувати. Відчуття, що він бачить її наскрізь, з кожною секундою посилювалося. Дарина прикусила нижню губу, щоб не бовкнути зайвого. Шеф закотив очі та заявив: – Іди до Матильди, а я зазирну в першу палату. Коли закінчиш...

– Мені ще щоденники складати, – вставила Дарина. – А про що писати, якщо...

– Я продиктую, – видав Павло Павлович і швидко пішов геть. Дарина здивовано дивилася чоловікові вслід.

Він що, збирається її ігнорувати? Бо вона на нього якось не так дивиться? Чи це через учорашні розповіді Плавської? Якщо він не хотів, щоб Елла проговорилася, навіщо помінявся з нею чергуваннями? Чи більше ніхто не погодився? А ще це його «Продиктую»…

– Дай йому час, Веснянко. Він просто розгубився.

Дарина обернулася і з подивом поглянула на Матильду Леопольдівну. З такими темпами скоро вся лікарня почне про них з Марком пліткувати.

– Не розумію, про що мова. Ходімо, я проведу вас до ліжка.

Лепіховська чинно кивнула. Дозволила провести себе, а ще вислухати й обмацати.

– Пора збирати саквояж?

Недбало кинута фраза змусила дівчину задуматися. Невже, ця жінка знову відправиться на вулицю? Через кілька місяців прийдуть справжні морози.

– У вас зовсім родичів немає? Може, далекі? Згадайте хоча б когось. Я постараюся знайти.

І без того зморшкувате обличчя несподівано спотворилося ще більше. Дарина навіть злякалася, що довела бідну жінку до сліз. Лише почувши дивні звуки, які виникали звідкись із грудної клітки, зрозуміла, що Лепіховська сміється.

– Чоловік підійде?

Дарина вирішила, що їй почулося.

– Чоловік?

– Він – красунчик.

– Ну, якщо є... Звичайно. Тоді чому ви на вулиці?

– Бо він продав мій будинок і забрався геть разом з усіма документами. – Дівчина відкривала і закривала рота, не знаючи, як коментувати почуте. Це ж жах якийсь! – Вийшла стара діва пенсійного віку за молодшого на десять років афериста. А ще думала, що у мене розуму кури не клюють. Тепер навіть пенсію не можу отримати. Ні, чоловік теж не знайдеться.

– А міліція? Пенсійний фонд?

– Паспорта в мене немає, Веснянко, а без цього папірця я – не людина. Ще затримають за бродяжництво. Чи потрібно це кандидату наук? Сама знаєш відповідь.

– Але ж так не можна! Потрібно щось придумати. Може, на колишню роботу вашу сходити?

Матильда Леопольдівна пожувала губи та сумно похитала головою.

– Соромно. І раніше було незручно, що з недолітком сплуталася, а тепер взагалі... – Обидві помовчали. Про що думала Лепіховська, Дарина не знала, а ось дівчина вже будувала плани з порятунку старенької. Кого б залучити? – Проте тобі – спасибі. Долоньку покажи.

– Навіщо? – не зрозуміла Дарина, але руку простягнула.

Лепіховська обережно розгладила шкіру, щось покреслила скоцюрбленим пальцем, а потім видала:

– Медузу жени геть. Вона тобі заважає. Хоча, це – не новина.

– Ви в цьому розбираєтеся?

Ось тобі й Леопольдівна!

– Я якось циганку від нестерпного холоду врятувала. Вона і навчила.

– А вам погадала?

– Усе по поличках розклала. Але я тобі усього не розповім.

– Чому? Там...

Дарині раптом стало недобре.

– Боятися не потрібно. Але... Гаразд. Чому бути, того не минути. Даремно я це затіяла.