Епізод 6

Пролунав черговий удар. Дарина заметушилася по кімнатці, але потім змусила себе стояти тихо. Не вистачало ще, щоб парочка в палаті зрозуміла, що мають свідка.

Може, краще вийти? А що далі? «А ось і я! Не чекали?», «Попалися!» чи «Вибачте, я тут випадково повз проходила». Марку, як же так?!

– Відпусти, і негайно.

Дарину насторожив здавлений голос шефа.

– Ти перший почав.

– Мені треба поговорити, а ти постійно вислизаєш.

– А ти прив'яжи мене. Шкода, що на тобі штани не з ременем. Хоча, з ним навіть цікавіше.

– Прибери руки.

Стук повторився. Важкий. Напевно, на комусь залишаться синці.

– Мені й так добре.

– Суча баба! Обіцяй, що вислухаєш, і я тебе відпущу. Припини це!

– Але ж тобі подобається. Та й мені теж. Навіщо відмовляєшся? Заради Дарки? Теж мені фігура! Вона жодного мужика втримати не може. І не вміє нічого такого. Ти ж розумієш, про що я, Марку?

Інтонації ставали все інтимнішими, і Дарині ставало важче дихати. Вона вже не знала, що відчувала: образу, злість, сором чи може – соромно навіть подумати – бажання!

Шкода, що пізно виходити! Тепер всі будуть відчувати себе незручно. І вона – найперша.

Дівчина обережненько включила воду і змочила обличчя.

Що вони там роблять? Чому раптом все затихло. Ні, хтось хрипко дихає.

– Значить так, – Як же добре, що він заговорив! – Я розумію більше, ніж ти думаєш. І нічого з... цього, і... цього, мені не цікаво. Звичайна справа і звичайне тіло. Нічого нового.

– От ти поганець!

– Ось і запам'ятай це.

– Не турбуйся. І ти запам'ятай теж: я не відступлюся. Ти мені підходиш за всіма критеріями, і обов'язково це зрозумієш, як тільки перестанеш дивитися на мене, як на ...

– Повію?

– Тільки не кажи, що тобі не подобаються такі жінки. Я все про тебе знаю.

– А мені байдуже.

– По твоєму… стані не скажеш, – раптом захихотіла Студнєва.

Дарину кинуло в жар. Вона зрозуміла, в чому справа.

– Звичайний стан. Як тільки відпустиш, негайно забуду твоє блудливе личко.

– Не смій! Я – пристойна дівчина. І личко моє – вищий пілотаж.

– Ніхто й не оскаржує. За таким фасадом і ховаються най-най.

– А Дарчин рябий, значить, кращий?

– Дай їй спокій. Скільки можна мучити дівчину? Вона на це не заслужила.

– Мені краще знати. Ти просто не в курсі. Вона – справжнісінька...

– Мовчати.

– Що?!

– Ти чула.

– Невже Васько гріє твоє холостяцьке ліжко?

– Ніколи, повторюю, ніколи не смій наговорювати на цю дівчину. Ти уявлення не маєш, на що я здатний. Навіть твої «плечі» тебе не прикриють.

– Навіть до татуся свого на уклін підеш?

– Адже ти нічого не знаєш, якщо таке мелеш. У всякому разі, не все. І це пречудово.

– Дурень. Ми б з тобою разом усі вершини взяли.

– Бери з кимось іншим, а Дарину і мене не чіпай. Зрозуміла?

– Пішов ти!

– Перша вдала ідея.

Нарешті почулися кроки.

– У такому вигляді? Не боїшся, що весь жіночий колектив вишикується в чергу?

– Скільки в тебе лайна, Студнєва. Не суди по собі.

Грюкнули двері. Потім засмикалася ручка туалету. Почулася триповерхова лайка. Дарина лише головою похитала від подиву.

Нарешті й Катерина пішла. А Дарина ще почекала хвилин десять і лише тоді тихенько вибралася з тимчасового притулку.

* * *

Відтепер кожного разу, коли Дарина бачила Марковича, перед її очима спливали досить гарячі картини, створені власною багатою уявою. Чому таке ж саме не відбувалося в присутності Студнєвої, дівчина пояснити не могла.

Однак найдивнішим, проте не менш захопливим, виявився той факт, що в нав'язливих фантазіях не Катерина, а саме вона, Дарина, виявлялася притиснутою до стіни конкретним чоловічим тілом. Дівчина не знала, як з цим боротися, але розуміла – зробити щось необхідно. Те, що відбувалося з нею, виявилося досить незручним в плані спілкування з шефом.

Вона не могла дивитися йому в очі, коли щось говорила чи робила. Спостерігала за вправними рухами Марковича, стежила за зміною емоцій на обличчі лише тоді, коли точно знала, що він не звертає на неї уваги. А це траплялося не так вже й часто, бо при кожній зустрічі доводилося обговорювати та розв'язувати важливі питання практично тет-а-тет.

Тверезо мислити в присутності чоловіка, який подобався їй не тільки як професіонал, виявилося нестерпно важко. Випадок у ВІП-палаті немов випустив із пляшки джина, і цей чарівник-негідник направляв Даринчині думки в вельми далекому від медицини напрямку.