Епізод 4

– Але, Павло...

– Броніслава Федорівна, я вже обзавівся помічницею.

Дарина завмерла перед ординаторською, не наважуючись увійти. Але й піти геть не могла. Розмова, добре чутна за не міцно прочиненими дверима, інтригувала до неможливості.

– Але я не можу відмовити, сам знаєш кому!

– Прямо прізвище моє називав? Не пригадую такого знайомства.

– Маркович, не прибідняйся. Твої відомі зв'язки...

– Ви про жінок?

– Ви забувайтеся, Павло Павлович, – дивним, немов здавленим голосом помітила завідувачка.

Невже, сміється?! Ці ніби булькітливі звуки... Невже Броня хіхікає, наче дівчисько?

Дарині одразу захотілося втекти.

І не дослухати?! Поки її ніхто не впіймав на гарячому, вона не зрушиться з місця.

– Бронь, подумай сама: навіщо мені гарем?

– Вважай, що Васько я перевела до... Раї.

– Краще забирайте до невістки Студнєву. Мене цілком влаштовує Дарина.

– Невже? Павлусю, це щось особисте?

Дарина перестала дихати. Ноги наче приросли до підлоги, а сама дівчина відчула себе величезним слуховим апаратом.

– Особисте? У нашому відділенні? Де чхнути не можна без обговорення? Не сміши мене.

Глузливі нотки в голосі Марковича навіть якось образили Дарину, хоча вона й розуміла, що між Марком і нею – цілий океан років і досвіду. Але тоді... Що ж сталося вчора? Хвилинна слабкість? Несподіваний сплеск емоцій, який згас швидше, ніж Маркович закінчив приймати душ?

– Послухай, не пручайся. Я б забрала Студнєва до себе, але...

– Про що мрієте, Дарино?

Дівчина відсахнулася від дверей і негайно наступила на ногу Михайлові.

– Вибачте. Я раптом згадала, що дещо забула, – мовила Дарина і таки зважилася поглянути в очі досить високому на зріст синові Броні. Поблизу він виглядав дуже схожим на матір. Тільки дивився на Дарину якось дивно. Але довгі, прямі як у корови вії швидко замаскували... Що це було? Невже інтерес?

– Можливо, ви все ж мене пропустите всередину?

Дарина трусонула головою, намагаючись позбутися мари. Невже лекції фізіологів про жіночі гормони – правда, і вони тепер на повну котушку господарюють в її організмі, народжуючи дивні фантазії? Інакше, звідки такі думки? Спочатку Маркович, тепер Стрєльцов. Ні, Павло Павлович значно цікавіший.

– Звичайно. Вибачте ще раз.

Дівчина відступила і помчала вздовж коридору, світ за очі. Вона не помітила, як опинилася на балконі, і лише тоді вдихнула глибше. Затримала подих, скільки зуміла, а видихнула дуже повільно.

Потрібно терміново брати себе в руки й думати про хворих. Ось тільки цікаво, чи вмовила Броня Марковича?

Відповідь на її питання негайно матеріалізувалася.

– Тримаєш ніс за вітром? І яка погодка очікується?

«Маркович!»

Дівчина обернулася і вперлася поглядом в незадоволене обличчя Студнєвої. Не помітити, що та вся аж кипить від надлишку злості, було неможливо. Дарина зітхнула і глянула на Павла Павловича.

– Боюся, очікується шторм, – пробубоніла дівчина і попрямувала слідом за парочкою.

Марк зауважив, що Дарина відстала, і затримався, щоб йти поруч з нею.

– Нашу команду сьогодні посилили, – веселим тоном зауважив Маркович. Дарина кивнула і подивилася на пряму спину Катерини. – Обхід, мабуть, почнемо з коридору.

* * *

– Як це? Чому хворий лежить прямо в коридорі? Я що, повинна на очах у всіх...

Голос Катерини луною розлітався в гучному коридорі з пофарбованими олійною фарбою стінами й високою стелею.

– Хвора, – поправила Дарина.

– Тим більше, – упіймав жорсткий погляд Студнєвой, дівчина пошкодувала, що взагалі заговорила. – Броня... Броніслава Федорівна знає?

– А ви як гадаєте, Катерино? – спокійно поцікавився Маркович, ніби мова йшла про погоду.

– Сумніваюся. – Марк підняв брови, але Катя, яка демонструвала всім, хто чув її слова, власний войовничий гуманізм, цього не помітила. Вона тицьнула пальцем в пацієнтку й оголосила: – Це нещасне створіння не отримало... – Та раптом Студнєва нарешті роздивилася хвору. Відвела руку якомога далі так швидко, як зуміла. – Вона – бомж? Я хотіла сказати, без свідомості? Чому тоді не в реанімації?

Відсахнувшись, Катерина поступилася місцем Марковичу.

– Там немає вільних ліжок. До того ж, на сьогодні у пацієнтки є позитивні зрушення. Температура після ін'єкцій антибіотиків знизилась до нормальних позначок.

– Але вона не розмовляє! – Студнєва дивилася Павлові Павловичу прямо в очі. Вона помітно опанувала себе і негайно почала кокетувати. Нічого не змінилося.

– Тоді давайте разом розбиратися, в чому тут справа. Приступайте до огляду.