Епізод 3

Іноді після роботи Дарина відчувала себе старою гумовою грілкою, надтріснутою і тому холодною, а значить нездатною зігріти ані себе, ані когось іще. Вдома її вистачало лише на те, щоб впасти на ліжко і забутися сном. На щастя, на дворі стояла рання осінь, і не було потреби в верхньому одязі, а значить і термінової необхідності роздягатися. Де впала, там і заснула.

В один з таких днів, варто було дівчині задрімати, як над головою пролунав наполегливий голос матусі:

– Твій телефон дзвонить вже вдруге, – Дарина застогнала і розплющила одне око. Над нею погойдувалася її власна сумка, видаючи приглушені звуки. – Вибач, доню. але, можливо, це щось термінове.

Інша мати, можливо, проігнорувала б дзвінки, даючи можливість доньці відпочити хоч трохи, але Олена Валентинівна з великою повагою ставилася до медичних професій, і вважала лікарський обов'язок священним. Однак ритися в чужих сумках не любила, тому терпляче чекала, поки Дарина вивудить з «жіночих засіків» стільниковий.

Дівчина не одразу збагнула, що завідувачка вимагає її негайної присутності в відділенні.

– Прямо зараз? Я тільки-но прийшла додому.

Дарина покліпала, аби їй розвиднилось, і подивилася на годинник – майже шість вечора.

– Більше нікому. Мене викликають на термінове засідання. Черговий лікар захворів. Інші – поза зв'язком. Маркович прийде ще до восьмої. Якщо додзвонюся, може й раніше. Рекомендую викликати таксі. Пацієнтка складна і вимагає допомоги.

Жінка потребувала не лише допомоги, але ще й ванни, одягу, їжі та гребінця. А ще будинку. Пацієнтка виявилася особою невизначеного віку і без певного місця проживання. Її ліжко встановили в коридорі, оскільки інші хворі відмовлялися лежати поруч з бомжем. Оцінивши обстановку і не знаючи, з яким захворюванням доведеться зіткнутися, Дарина озброїлася маскою і гумовими рукавичками, запропонованими медсестрою, і під її співчутливим поглядом рішучим кроком попрямувала до пацієнтки.

Закриті очі, сіре обличчя, брудні руки поверх простирадла... Лише те, що ковдра на грудній клітці пацієнтки сіпалась, свідчило про те, що жінка жива. Дарина потягнулася рукою до шиї в пошуках пульсу.

– Смілива дівчинка, – несподівано пролунало над її вухом, і Дарині відразу стало спокійніше. З'явився Маркович, значить, все владнається. А ще вона не наробить помилок. – Посунься.

– Добре, що ви прийшли, – несподівано для себе випалила дівчина і зніяковіло глянула на Марка. Той посміхнувся і взявся до роботи.

Після того, як вони закінчили огляд, Павло Павлович подивися на Дарину і скомандував:

– А тепер – в душ. Крім запущеної пневмонії, у пані точно є короста і воші. Я зроблю кілька розпоряджень і теж вимиюся.

Дарина застібала бюстгальтер, стоячи поруч з двома кабінками, коли почула, як рипнули вхідні двері.

– Хвилиночку! Я майже закінчила! – крикнула вона, і двері зачинилися.

Поспішаючи, Дарина ніяк не могла впоратися з гачками. Несподівано відчувши теплий подих на своїй шиї, завмерла. І крик з її губ так і не злетів.

– Я допоможу.

Марк?!

Хвилюванням перехопило горло. Навіть якби Дарина хотіла, то не змогла б нічого вимовити. Та й що вона могла сказати? Точніше, повинна була б. Ідіть, і негайно? Навіщо він тільки увійшов? З якою метою?

І дівчина мовчала. Навіть прибрала руки, дозволяючи справлятися з гачками спритним пальцям. А ще чекала чогось.

«Дурна гуска!»

Все виявилося настільки незвичним, що Дарина зовсім розгубилася. Раптом зрозуміла, що їй подобається, як цей чоловік доторкається до її спини, легко проводить уздовж хребта – до трусиків, і там затримується. Як губи легенько цілують шию, посилаючи незліченну кількість імпульсів в усі куточки дівочого тіла.

Дарина затремтіла. Мимоволі, але помітно. І Марк прибрав руки. Відійшов на крок.

– Дякую, – пробурмотіла дівчина, не знаючи, як обернутися, не розуміючи, за що дякує.

Як тепер подивитися в очі Марковичу?!

– Я включив кавоварку. У мікрохвильовці – якась запіканка. Тікай.

Тільки почувши, як стукнула дверцята душової кабінки, Дарина змогла рухатися. Вона натягнула на себе припасену чисту медичну форму і вибігла з душової.

* * *

Дарина встигла втекти до того моменту, коли в ординаторську повернувся Маркович. Вона швиденько переодягнулася і помчала геть., навіть кави не випила.

Всю дорогу додому, перед сном і навіть вранці Дарина намагалася відповісти на запитання: «Що задумав Павло Павлович?». А вночі...

Дівочі сни наповнилися відчуттями, які дівчина контролювати не могла. У царстві підсвідомості звичайні правила не діяли, тому все відбувалося незалежно від Дарининої волі.

У мрії непрохано увірвалися напівзабуті спогади про Андрія. А ще їхні перші поцілунки, після яких на губах залишалися синці. Дівчина ховала їх під густим шаром помади, але мама все одно побачила і сказала, що це неправильно.

Дарина ж не підозрювала, що може бути по-іншому, що це не її провина чи особливості шкіри. Далі більше: у марення повернувся їх перший і останній досвід інтимних дотиків. Косяк твердив, що навчить її усього, і вона вірила, що так і буде. Оголена, з щільно заплющеними очима, Дарина лежала перед ним на дивані та на щось чекала. Андрій довго чаклував між її стегнами, часом болісно, ​​але дівчина терпіла, щоб не образити хлопця, з яким збиралася йти по життю.