Епізод 2

Дарина змусила себе повернутися в зал, де все ще розважався весь курс.

Здавалося, ніхто не думав про те, що дуже скоро доведеться зіткнутися з реальним життям – роботою, яку вони особисто вибрали. У своїй більшості, звичайно. Наступна сходинка – інтернатура – лише віддалено нагадує студентські роки. Веселі та сумні, часом божевільні, але все ж безтурботні дні відходять в історію, як і Дарчин невдалий роман з Косяком.

Дівчина скуйовдила волосся і відправилася в загальне коло танцювати, а потім вона реготала над дурними анекдотами, ще пізніше краєм ока помітила, як Річ переставив пляшку шампанського на дальній кінець столу, і відлила собі з його фужера. Мирний лише брови підняв, а Катя хмикнула:

– Припини її опікувати. Вона вже доросла.

– Саме так, – погодилася Дарина і підморгнула Валерці Когуту. Все одно він від’їжджає нічним поїздом до свого селища. Якщо не засне за столом. – Можу робити все, що захочу. І з ким захочу.

Навіщо додала останнє, і сама не знала. Мабуть, шампанського, і правда, досить.

– Ти спала з ним.

Колишня подруга не кричала, але фраза оглушила. Дарина відразу зрозуміла, про кого йдеться.

– Катерино... – почав Річ, але договорити йому не дали.

– Не лізь в це. Хочу знати, і все.

– Хочеш? Що ж, – Дарина відсалютувала Каті фужером. – Мені все сподобалося.

– А ось йому, схоже, не надто.

Мирний підвівся, підхопив Катерину під руку та кудись повів.  І правильно зробив, тому що у Дарини раптово засвербіли кулаки. З неї цілком вистачило парочки біля туалету. Символічна зустріч, і все ж…

Дівчина відкинулася на спинку стільця.

– Ми можемо поговорити?

«Галюцинації?»

Дарина змусила себе підвести голову. Повільно, щоб в ній не паморочилося.

Андрій гіпнотизував її блакитними очиськами. Несправедливо, коли хлопцеві дістається така краса. Він і так занадто вродливий.

– Поговорили вже. Скільки можна?

Дарина підвелася, щоб не дивитися на Косяка знизу.

«Не дочекається».

Добре, що він не такий високий, як, наприклад, Мирний. Спочатку

Спочатку Дарина схрестила руки на грудях, але потім вхопилася за спинку стільця. Ноги погано слухалися, проте Дарина не збиралася виявляти слабину. Досить вчорашньої істерики.

Косяк оглянув притихлу компанію.

– При всіх не хочеться. Мені потрібно…

– Що тобі потрібно, нікого з присутніх не цікавить, Косяк.

Сильна рука Річа лягла на її плече. Вдячна, Дарина сперлася головою в широкі груди.

– А ти впораєшся з двома, Мирний?

Андрій більше не виглядав боязким, швидше злим. Дуже, дуже сердитим. У Дарини навіть настрій піднявся.

– А це не твоя справа, Косяк. Відвали.

Річ говорив впевнено і тихо, а ось голос Андрія зривався.

– Дарина, ти не розумієш...

– І не хочу. Ти ж чув – це більше не твоя справа. Річ, – дівчина подивилася на друга, перериваючи спробу Косяка продовжити розмову. – Я хочу танцювати.

Притулившись щокою до надійного плеча, Дарина повільно погойдувалася в танці.

– Катерина розсердиться.

– Ми є не в номери пішли. Якось порозуміємося.

Дівчина посміхнулася. А ще подумала, як це старомодно прозвучало – «в номери», і як цей вираз пасує Річу.

– Мирний...

– Я все чую.

– Але ж ми вже дорослі.

– З завтрашнього дня. Розслабся.

– Шкода, що ти їдеш у своє селище.

– І там потрібні лікарі.

– Ну, ніби так. І все ж...

– Що?

– Не забувай про мене.

– Вважай, що вмовила.

* * *

Часом Дарині здавалося, що вона і не навчалася медицини попередні шість років. У реальному житті все виявилося зовсім по-іншому. Не гірше і не краще – інакше й однозначно складніше.

Тільки тепер дівчина починала розуміти, яку важку професію обрала. Добре, хоч оперувати не доводилося. Однак терапевтичний профіль змушував мислити ширше, а ще багато спостерігати й читати, щоб здогадатися, від чого лікувати й, головне, навіщо, та, звісно ж, чим.

Дарині пощастило, що не довелося їхати на край світу. Батько поклопотався, і дівчина змогла проходити заочний цикл в одній з міських лікарень. Вона бувала тут і раніше, та й не один раз, але лише тепер познайомилася з колегами ближче. Дехто з них міряв її недобрим поглядом, мабуть, підозрюючи в Дарині конкурентку, інші майже не звертали уваги, втомлені та розлючені низькою зарплатнею і нескінченними скаргами пацієнтів. Але трапилися й справжні ентузіасти своєї справи. Вони встигали все – лікувати, навчати та знаходити час для розрядки та відпочинку – у різних формах. Саме з такою людиною довелося працювати Дарині на першому нічному чергуванні.