Епізод 1

Дивина полягала в тому, що вона цього чекала. Саме так: відчувала всім серцем, що подібне обов'язково трапиться. Рано чи пізно. Що ж, це сталося.

Він кинув її, цей романтичний покидьок. Подзвонив і сказав: «На цьому все». Дарина репетувала в телефон: «Чому!».  А ще плакала: голосно, відчайдушно.

Яка ж вона дурепа! Сама себе принизила. Не можна, протипоказано опускатися до благання. Ніколи. Ні за яких обставин. Тільки у виняткових випадках.

Здавалося, тіло розпадається на шматки, і серце ниє, немов ампутована рука.

Фантомний біль – ось що вона відчувала, коли Андрій мовчав, але не відключався. Це довелося зробити їй. Щоб не впасти ще нижче. Куди вже нижче?!

А потім Дарина лежала на підлозі й дивилася в стелю. Сльози стікали по щоках прямісінько у вуха, а потім на паркет. Яка різниця, куди, якщо хлопець, який став сонцем у віконці, залишив її без видимої причини. За один день віддалився. І його «Не знаю. Так вже вийшло» поранило ще сильніше.

Один єдиний місяць. Так, пройшло усього тридцять днів дивовижних зустрічей і нескінченних телефонних розмов. Він називав її надзвичайною, не схожою на інших.

Ось тільки її світлина, котру так любила Дарина, йому не сподобалася. А це, мабуть, був знак. Один з безлічі інших. Чому вона проігнорувала той неприємний і незрозумілий епізод?

Бо любила. Надто багато років Дарина мріяла, що настане день, коли Андрій зверне на неї увагу. І він звернув, тільки вистачило його ненадовго.

Матуся не помилилася: не можна зустрічатися з хлопцем, який тільки-но розійшовся з іншою дівчиною. Але хто прислухається до порад батьків в питаннях, що стосуються почуттів?

Весь цей час Дарині здавалося, що вона не живе, а літає над іншими смертними. Як же багато емоцій витрачено за короткий термін! А от дорогоцінні залишки викинуті в безглуздій, ганебній телефонній розмові.

Дівчині здавалося, що в неї не залишилося сил підняти раптово оживший стільниковий. Однак млява рука намацала його збоку та піднесла до очей.

«Не Андрій».

Ні з ким іншим спілкуватися Дарина не хотіла. Ну його, завтрашній іспит!

* * *

– Чого тобі?

– Дарусь, ти зовсім з глузду з'їхала?

Навіщо вона тільки відповіла?

Дівчина і сама не знала, чому натиснула на кнопку, коли побачила на екрані задоволену пику Річа – хлопця її подруги. Правда, колишньої, але з Мирним, саме таке прізвище дісталося Річу в спадок, Дарина не сварилася, проте той ніяк не міг зрозуміти, що саме дівчата не поділили. Жодна з них не зізналася, що вся справа – в хлопцеві. У кому ж іще?

Колись Катерина зустрічалася з Андрієм. І хоча їхні побачення припинилися ще рік тому – за офіційною версією саме подружка залишила хлопця, Катя продовжувала ревнувати до Андрія кожну дівчину, яка необачно з’являлася поруч із ним. Андрій якось примудрився завести відносини з Кариною, тільки та несподівано вийшла заміж за іншого і поїхала за чоловіком. Саме тоді й сталося те, у що Дарина досі не могла повірити: недоступний раніше красунчик звернув на неї увагу.

Дівчина вважала, що це смішно – відмовлятися від хлопця тільки тому, що подруга, яка давно зустрічається з іншим, контролює життя попереднього. Що ж, тепер Катерина неодмінно зрадіє новині, що і Дарина залишилася біля розбитого корита. Добре. Якщо не почне злословити.

«Ой, почне!»

Цікаво, я зараз Катерина підслуховує їхню із Річем розмову чи ні? Байдуже, нехай хоч хтось порадіє.

– Можливо.

– Вирішила провалити останній іспит? Роки навчанні, недоспані ночі – коту під хвіст? А як же інтернатура?

Сьогодні – останній день в універі, і Дарина, можливо, більше ніколи більше не побачить Андрія. Навіщо відтягувати неминуче.

– Не готувалася я.

– Можна подумати, хтось готувався. Дипломи давно припадають пилом в деканаті.

Дарина зітхнула і поглянула на годинник.

– Пізно вже.

– Якщо ти в наступну ж мить не відірвеш свою дупу від дивана, то точно запізнишся.

– Звідки ти знаєш, на чому я лежу? А може, я у ванні?

– Вибач, полотенце подати не можу. Може викликати тобі таксі?

Чортяка, цей Річард. Не дасть людині впасти у прірву, навіть якщо той не проти.

– Думаєш, встигну?

– Васько, три хвилини ганьби, і ти в інтернатурі. Гаманець не забудь. Відзначати підемо до «Мануфактури».

Відзначати? Дивитися на всі ці обличчя, які шість років муляли їй очі? До яких вона настільки звикла, що не уявляє без них подальшого життя?

Чому б ні? Тим більше, що Андрій, напевно, давно склав екзамен, причому на відмінно, і пішов кудись. Можливо, навіть с кимось. Та й вчиться він в іншій групі. Буде краще, якщо вони святкуватимуть в різних місцях.

Але як же хочеться його побачити! До свербіння в кінчиках пальців і щемливого болю в серці.