Жовтень 2016 року

Випуск місцевих новин Кіровоградщини:

«Сьогодні річниця зникнення дільничного Максима Вікторовича Берестуватого. 35-річний чоловік досі вважається зниклим безвісти. Рівно рік тому він зі своїм колегою Сергієм відправився до Чорного озера через дивний телефонний дзвінок, який слідчі так і не змогли простежити та перевірити. Не втрачаємо надію, пошуки тривають.

Знахідка поліціянтів на березі Чорного озера тоді шокувала усю Україну. 27 мертвих молодих людей, які на думку поліції прибули до містичного місця Кіровоградщини для святкування Гелловіну. Чому ж весела розвага з яскравими костюмами перетворилася на справжню бійню? Обставини смерті молодих людей так і не вдалося з’ясувати, бо медичні експерти не знайшли фізичних пошкоджень, які б могли привести до загибелі усіх цих людей.

Деякі спеціалісти припускають, що масові вбивства справа рук Максима Вікторовича, а сам він ніби втік від правосуддя та переховується деінде. Ми не віримо в цю теорію, бо добре знаємо пана Берестуватого як сміливу та віддану своїй роботі людину.

Єдина особа, що вижила біля озера, маленька дівчинка, яка не може згадати своє ім’я. Її назвали русалонькою, через виразні зелені очі та довге волосся. На жаль, батьки чи родичі дівчинки так і не знайшлися, але зараз Русалонька перебуває у будинку дитини. Сподіваємось, скоро в одній родині з’явиться місце для цієї зеленоокої красуні!»

У відділку

–  Пане Сергій, то Ви кажете, що погано пам’ятаєте той вечір, коли зник Максим Вікторович? – журналіст вкотре задавав Семеновичу дурнуваті запитання, на які не було відповіді. Він дуже добре пам’ятав той вечір, але хотів би його забути.

–  Слухай, Андрій, давай не під запис. Там взагалі все дивно було. І тіла ті, і дитина з лісу. Вже стільки спеціалістів було, та вони не там риють. Приплели Вікторовича до якоїсь іншої справи, наче він взагалі серійний маніяк. Коротко кажучи, в них свої висяки, які закривати треба, от і мудрують. А ми всім селом Максима шукали, чесно, але навіть шматка його речей не знайшли в тому лісі Чорному. Тільки я от що скажу, ноги моєї більше біля того озера не буде, і дітей своїх не пускатиму. Нема там людям, чого робити, нехороше, неспокійне місце. Його взагалі закрити треба, заховати від туристів, бо ще не раз отакі дивні смерті будуть…

–  Угу, - записував журналіст, відчуваючи чергову сенсацію до публікації, - А дівчинка? Вона, що казала про Максима?

–  Мала… Та нічого. Сказала, що він її до машини відправив, обіцяв шоколадкою пригостити. Так і зробив. Дитина всілася собі, та й заснула на задньому сидінні, а я ще близько години чекав швидку та інших спеціалістів. Рація Вікторовича не відповідала, час йшов, та ж їхати треба було. Ну от і поїхав, а пошуки вже наступного дня почалися. Досі не вірю, що його і сліду нема.

–  А що Ви думаєте про чутки, наче в 70-ті роки на Чорному озері вже були подібні смерті?

–  Нічого не думаю, мені про це нічого невідомо. Нумо вже завершувати цю балаканину, роботи багато, - журналіст ледве стримував своє розчарування, бо вже приготувався до чергової порції цікавих місцевих легенд.

–  Добре, дякую!

Він вийшов на вулицю, вдихнув вогке осіннє повітря та подумки прокручував у голові можливі назви майбутньої статті. Може поїхати на це озеро, подивитися зблизька на те диво містики? Звичайно ж не вірив у те, що все склалося магічним чином. Мала бути якась таємниця, мало бути пояснення всьому. Просто його ще ніхто не знайшов!

Це як у популярних детективах: відповідь лежить на поверхні, але ж має бути той, хто її побачить. Як же було б круто розкрити цю справу без допомоги поліціянтів! Сергій не був схожим на злісного корумпованого поліцая, що покриває серійного вбивцю друга, який вважається зниклим. На жаль, тому треба шукати далі.

Сьогодні 30 жовтня, тож саме переддень усіх містичних історій, до яких так чи інакше долучене це бісове Чорне озеро. Але ж Андрій не мала дитина, щоб вірити у ці казки! За подібними справами завжди ховаються нечисті на руку посадовці та їхні покровителі, а ще гроші, великі гроші. Він просто відчував якусь сенсацію, тому не міг відступитися.

Сів у своє авто та вбив у навігатор координати озера Берестуватого.

***

Дорога просто жахлива, ще й дощ почався. За 20 хвилин нарешті доїхав до повороту з траси на саме озеро. Довелося зупинитись, бо спуск попереду надто крутий, можна тут і залишитись, а як потім самотужки вибиратись з цієї дикої місцини? Перевірив мобільний. Трясця, от тобі й 30 км від міста! Мережі немає.

Мабуть, доведеться йти до озера пішки. Наче все навколо проти того, щоб Андрій розібрався із цим питанням. Вирішив пройти трохи далі, щоб подивитися, наскільки далеко озеро від траси. Варто було пройти лише кілька метрів вглиб лісу, як усе навколо стало наче темнішим та похмурішим, і тиша. Ніяка тобі ворона не крякне.

Зненацька Андрій помітив на дорозі чоловіка у формі. Тільки цього не вистачало! Той наче відчув наближення журналіста та швидко попрямував назустріч:

– Доброго дня, якщо Ви на озеро, то воно сьогодні не працює. Завітайте іншим разом. Дощами берег позмивало, багнюки повно, важко розібратися, де безпечно, а де трясовиння може піймати, - промовив поліцейський, а Андрій зловив себе на думці, що його обличчя занадто знайоме.