4 Ранок після клубу

Відписавшись подрузі ще в коридорі перед тим як зняти взуття.Втомлена та морально виснажена я просто впала на ліжко в голові було порожньо, без яких не будь думок я заснула міцним сном без сновидінь. Прокинулася рано вранці о п'ятій від відчуття сильної сухості у горлі та сильній потребі сходити в туалет. Встала пішла на кухню випила дві склянки прохолодної води потім пішла у туалет який знаходився у ванній кімнаті де й побачила у дзеркалі те як виглядаю.

Скуйовджене волосся, зіпсований макіяж зім'ята сукня. Заколола волосся крабиком привела обличчя до ладу перевдяглася в нічну сорочку на тонких бретелях зроблену з шовкової тканини синього кольору та повернувшись в ліжко знов заснула.  Вдруге вже я прокинулася по обіді та й то лише, тому що хтось стукав у мої двері так наче хотів їх знести. Сонна і з заспаними очима потираючи однією рукою очі я попленталася відчиняти двері. Поглянувши спершу у двірний глазок я відчинила двері гостю. Тобто гості.

— ЛІЗА! — голосно крикнула своїм дзвінким голоском Настя. — Біда ти моя  ходяча чого трубки знов не береш!? Я до тебе з самого ранку додзвонитися не можу. Я ж хвилююся! — почала причитати подруга. Знявши верхній одяг та скинувши взуття дівчина пройшла до кухні. Настя не вперше була в мене вдома тому вільно та впевнено пересувалася квартирою.

— Ну чого мовчиш?
— Я спала, — сонним голосом відповіла і підійшла  до холодильника.
— Це я вже зрозуміла, — докірливо мовила подруга сідаючи на стілець біля столу.
— Тоді чого питаєш раз знаєш? — діставши з холодильника масло, сир та ковбасу з хлібниці дістала пакет з нарізаним хлібом й почала готувати бутерброди попутно до кінця проганяючи сонливість. — Бутерброд з ковбасою і сиром будеш?
—  Буду.
— З маслом?
— Ти серйозно!? — обурилася подруга.
— Що! — не одразу дійшло що подруга чекає на розповідь про учорашній вечір. 
— Ліз, ти що спиш ще!? чи що?
— Не сплю! От стою бутери готую. То тобі хліб маслом мастити?
— Мастити... — дівчина важко видихнула.

Приготувавши кілька бутербродів та заваривши дві чашки кави я сіла за стіл навпроти Насті перед тим поставивши  перед нею чашку з кавою та тарілку з кількома бутербродами.

— Дякую! — сказала дівчина перед тим як почати жувати бутерброд.

Зробивши ковток гарячої кави я не довго думаючи почала розповідати про все що сталося вчора в клубі. Обуренню дівчини не було меж. Вона навіть запропонувала написати на збоченця заяву та я змогла її відмовити. Адже прекрасно розуміла що за справу ніхто братися не буде.    

 — Капець звісно. Але тут є і моя вина також. Пробач мені Лізунь! Мені не варто було тебе залишати саму на такий довгий час, — жалісливим голосом говорила дівчина опускаючи голову вниз.
— Насть ну ти чого? — вирішила підбадьорити дівчину, — так, ситуація звісно не приємна та не критична. На моєму місці могла опинитися будь-яка дівчина. А найголовніше знаєш що? — я обійшла стіл та обійняла подругу за плечі зі спини.
— Що? — здивовано запитала.
— Я більше з тим хлопцем не зустрінуся.
— Шкода, я б цьому довгорукому, рученятка вкоротила б ще й по морді добряче проїхалася на додачу! — озвучила подруга свої думки. А після ми обоє добряче засміялися зважаючи той факт що хлопець був майже на голову вищим за мене, а отже Настюха буде йому десь по груди. 

— Ну добре годі вже про це. Було то й було. Ти от мені краще он що скажи. Чого ти так на довго зникнула? В туалет була така довга черга, що ти аж пів години в ній простояла!?
Щоки дівчини почервоніли і на обличчі з'явилася ніякова усмішка.
— Ну.... Просто... — дівчина знов почала ковиряти ложечкою в чашці з вже давно охололою кавою.
— Наааасть! — я уважно поглянула в обличчя подруги по її поведінці здогадуючись про причину. — Хто він?
— Я не знаю. — Тихим винуватим тоном відповіла дівчина.
— ЯК!? — не змогла стримати емоцій. — Так я хочу усе знати, розказуй! — змусивши дівчину підняти голову, щоб поглянути їй в  обличчя наказала. Сіла на сусідній стілець в повній готовності уважно слухати.
— Коротше, ніякої черги у вбиральні не було. Я зайшла зробила свої справи. Підійшла до раковини над якою висіло дзеркало помила руки поправила зачіску з макіяжем і на виході  із вбиральні я  зіштовхнулася з Ним. Лізкоооо! Я не можу тобі передати словами ті відчуття що з'явилися в середині коли наші з ним погляди зустрілися. Я раніше ніколи не відчувала нічого подібного! Ні звісно почуття до хлопців я і раніше мала, але ті! Ті не можна зрівнювати з тими що були до.
Ну загалом ми зіштовхнулися і після розговорилися в нього був такИй приємний голос.  Коли він заговорив біля мого вуха по тілу пройшовся табун мурах, а внизу щось приємно скрутило. Він запросив мене за свій столик де замовив мені коктейль. Я так захопилася новим знайомим і почуттями які його поява в мені пробудила що в мене геть з голови вилетіло що ти на мене чекаєш біля барної стійки. В один момент я згадала про тебе та пообіцявши йому повернутися через кілька хвилин пішла назад до тебе, але тебе на місці не було. Я огледілася навкруги кілька разів переш ніж подзвонити. Коли ти в третє не відповіла на дзвінок запанікувала й забула вже про того хлопця. Доки я тебе в паніці шукала всім клубом намагалася додзвонитися чи дописатися. Він скоріш за все подумав що я втекла і теж пішов. Бо після того, як я тобі додзвонилася спробувала його відшукати. Знаю це було дурнувато, але я ще впродовж кількох годин сиділа в тому клубі і моніторила територію в надії його відшукати.

— Але так і не відшукала, — закінчила замість подруги розповідь та розчаровано видихнула. На обличчі подруги була помітна печаль. Але вдіяти щось на жаль вже було неможливо.
— Ти хоч пам'ятаєш як він виглядав? Колір очей, волосся який мав зріст приблизно!
— Очі здається  були зеленими, зріст ну може десь 181. 170 см точно було в цьому я на сто відсотків впевнена. Колір волосся темний ем... Чорний. Точно чорний! Ще добре запам'ятала риси обличчя, а ще в нього було татуювання у вигляді якоїсь закарлючки на зап'ясті.
— Ну тоді можу тебе трішки підбадьорити. В тебе є маленький, але шанс знайти свого загадкового незнайомця. Головне спробуй добре подумати та згадати на що саме була схожа та закарлючка. По ній його і відшукаємо. Тату салонів у місці не так багато.
— Це ідея! — зраділа дівчина, але одразу ж спохмурніла, — а якщо... Якщо він не місцевий або тату робив не в нашому місті? Я пропала Лііііз! — занила подруга склавши руки на столі та поклавши на них голову обличчям до низу.
— От тоді і будем думати що і як. А поки попрацюймо з тим що маємо. Так! А ну не кисни, розвела мені тут сирість! Куди поділася та Настюха що я знаю? Все буде добре! Знайдеться.
— Ти правда у це віриш? — недовірливо запитала мене подруга яка схоже вже перестала плекати хоч найменші сподівання про повторну зустріч з тим хлопцем.
— Не вірила. Не говорила б тобі про це!