Читаю твої думки

Розділ 122

Уявити, що я на твоєму місці… Чи можу я справді це зробити?

Мабуть, коли був доступний ритуал приєднання, все було простіше. Промовляєш заклинання — і все працює. Щоправда, я могла це зробити тільки з Орестом. А ось з іншими — з усіма іншими це не працювало. А я справді ніколи не могла поставити себе на місце іншого? Я справді ніколи не могла уявити, як бути на місці іншої людини? В мене справді не вистачало місця для болю іншого? Чи… Чи я могла, але не помічала? Невже я сама справді така нечуйна… Така сама… Як інші… Хто робив мені боляче… Хто мене не враховував…

Мені неприємно про це думати. Мені некомфортно про це думати. Я б воліла ніколи не думати про це. Але я не можу. Бо… Коли мій біль побачений і розділений — він більше не поглинає мене всю. Він більше не загороджує все інше. Коли моя злість дозволена і прийнята — вона розсівається. Стихає. Меншає. І тепер вона також не закриває собою все. Вона більше не здатна поглинути мене.

Може — в мене вже й немає вибору. Тепер вже немає. Тепер я мушу включитись, мушу відчувати інших. Інакше — я не витримаю. Не витримаю себе. Таку.

А може я сама тримала себе… В стражданнях. Трималась за свій біль — як за надійну броню. Як за дозвіл — не бачити більше нікого. Не відчувати більше нікого. Не включатись. Не ризикувати?

Міра Голд

Подобається

#572 в Фентезі
#2182 в Любовні романи
#588 в Любовне фентезі

У тексті є: зачаровані серця

Відредаговано: 14.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись