Розділ 118

Схоже, мені тепер з цим жити. З тим, що насправді я — людина, яка здатна завдати болю. І не кому завгодно, а людині, яка до мене вкрай добра, щира і допомагає з усією включеністю і відданістю, яку тільки можна уявити. Тож… Я — погана? 

Я так довго страждала. Так хотіла чуйності  і розуміння до мене… І тим часом — що? Я не помітила, що я роблю. Я, гніваючись через свій біль, завдаю болю. Я роблю те, що ніколи не хотіла б отримати на свою адресу. Я — зла. Я зла нікчемна людина, яка зосереджена на собі, і не бачить нікого навколо. Я зробила боляче Барі. І навіть якщо він, як справжній професіонал, зумів витримати мою злість і зберегти спокій, і навіть якщо  в мене були причини для гніву, тим не менш. Я це зробила. Я завдала йому болю своїми докорами і претензіями. І цього вже не відмінити. Не повернути назад. 

— Барі, я не можу позбутися думки, що я своїми докорами і претензіями завдала тобі болю, я тебе ранила. 

— Інно, я чую, як тебе це турбує. Можеш поділитись, про що це для тебе?

— Якщо я так вчинила, якщо я в гніві не змогла себе опанувати, перетнула межу, і зробила те, що може ранити… Отже… Я людина, яка може завдавати болю близьким. Тим, хто робить мені добро.

— Коли тобі було боляче, через те що ти була наодинці і у відчаї через втрачену пам’ять, потребувала повернути опору, і ніхто тобі не розповів про те, що було, і я також не розповів, ти сердилась, бо вважала, що я міг це зробити, і ти проявила злість,  і вважаєш, що докорами і претензіями ти могла ранити, і вважаєш, що ти людина, яка може завдавати болю близьким, які роблять тобі добро.

Коли Барі все проговорює, я помічаю ще дещо, мабуть, негарне про себе. Навіть зараз, коли я усвідомлюю, що своєю нестримною злістю ранила його, я знову ж таки що роблю — я й далі зосереджуюсь на собі. Я переживаю, що я погана людина, яка робить боляче… Знову думаю про себе… Що наче… Неналежно бути такою. Соромно бути такою. Такою поганою людиною. І, схоже, я насправді, досі не торкаюсь того, як йому боляче, як це його ранить… Та й чи повинна…