Читаю твої думки

Розділ 107

Доводиться визнати. Я злюся на Ореста. Дуже злюся. Ось через все це. Через те, що він так довго приховував. Він мовчав, користуючись тим, що я не наполягаю.

Він не розповів мені, і коли правда була напівочевидна, а я нічого не могла згадати, він приплітав якісь нісенітниці. Він пояснював все так, щоб я замовкнула і не розбиралась. Я роки жила з цим відчуттям… Обманутості. З цим хаосом в голові.

Чому він за мене вирішив, як мені буде краще, як про мене потурбуватись… Турботливий, блін.

Ця його турбота, догодливість, доброта, уважність… Вони мене зв’язали, знерухомили і забетонували. Він весь такий хороший та милий. А я… Я сердита. І на його фоні я просто якийсь звір. Невдячна тварюка, що дозволяє собі сердитись, коли він так старається, коли він діяв з турботи про мене… То що мені тепер робити…

Я просто не знаю.

Міра Голд

Подобається

#487 в Фентезі
#1906 в Любовні романи
#498 в Любовне фентезі

У тексті є: зачаровані серця

Відредаговано: 14.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись