Читаю твої думки

Розділ 105

— Барі, яка ж я дурепа.

— Ого. Інно. Ти про що взагалі?

— Я злюся на саму себе.

— Про що ця злість, Інно?

— Я так застрягла, зависла на ось цьому всьому…

— На чому?

— Барі, я ніби все чекала, щоб щось прояснилось. Щоб щось відкрилось, щоб мені хтось пояснив. Ну… Наприклад, щоб Орест перестав щось приховувати… Я чекала, щоб все повернулося на свої місця. А цього може ніколи не статись.

— Цього може ніколи не статись…

— Всі ці роки — я не живу. Я просто не живу. Я нічого не помічаю. Себе не помічаю. Що я відчуваю. Як я проживаю. Що я витримую. І нащо…

— Інно, помітити це — велика праця. І ти прийшла до цього. Попри все.

— Та… І що з цього? Барі, я, мабуть, забула, як себе чути. Якось все це заплутано. Я не знаю.

— Ти відвикла чути себе. Ти пристосовувалась.

— Мабуть що так.

Міра Голд

Подобається

#571 в Фентезі
#2183 в Любовні романи
#588 в Любовне фентезі

У тексті є: зачаровані серця

Відредаговано: 14.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись