Читаю твої думки
Розділ 103
— Можливо, тепер мені доведеться змиритись з тим, що я вже ніколи не згадаю нічого більше, Барі. Буду знати тільки те, що знаю. Мені страшно.
— Розкажи, що тебе в цьому лякає, Інно.
— Я ніколи не дізнаюсь правду. Свою правду…
— Чому?
— Тобто чому? Що ти маєш на увазі, Барі?
— Чому ти ніколи не дізнаєшся свою правду, Інно?
— Я ж можу ніколи так і не згадати. За стільки років досі не пригадала… Мабуть, це вже не виправити. І Оресту більше нічого мені розповісти. Хіба мені ще когось розпитувати… Але це абсурдно, бо це буде не моя правда.
— Інно, ти справді можеш ніколи не згадати того, що було. І це справді страшно — ніколи не дізнатись свою правду. Але хіба тобі для цього обов’язково саме пригадувати те, що було?
— Барі, ти маєш на увазі… Що мені не обов’язково пригадувати все, не обов’язково знати те, що було?
— Інно, якщо не дізнаєшся і не пригадаєш, як все було для тебе? Ти вважаєш, що справді взагалі не зможеш тоді знати свою правду?
Барі наче штовхає мене в прірву. А я все ще опираюсь. Що він має на увазі. Невже він думає, що можна якось інакше… І мені справді не обов’язково дізнаватися, як все було? Та й чи можливо дізнатися насправді… Бо я ж вже дізналась дещо від Ореста. Але… Це факти і його проживання, але що пережила я, що відчувала я… Цього не дізнатись. Невже він… Невже Барі натякає, що я могла б інакше?
#493 в Фентезі
#1910 в Любовні романи
#504 в Любовне фентезі
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
