Розділ 100

Поспішаю на мій черговий сеанс до Барі. Цього разу не пропущу — хвороба відступила і я можу повертатись до нормального життя. Заходжу в його кабінет та сідаю в зручне крісло. Зараз багато людей працюють з психотерапевтами онлайн по відеозв’язку, але мені пощастило — мій психотерапевт приймає також очно, і його кабінет достатньо близько, щоб я могла сама приїхати. Мені це подобається. Саме приміщення, крісло, освітлення, присутність створюють для мене заспокійливий ефект. Мені тут дуже затишно та приємно знаходитись саме в цьому місці. 

— Привіт, Барі. Ще раз перепрошую за пропуск минуло сеансу. Я хворіла.

— Привіт, Інно. Радий бачити. Як ти почуваєшся?

Мушу зауважити, я також неймовірно рада бачити Барі. Звісно, з Орестом мені дуже добре. Він справді піклується, старається і уважно до мене ставиться. І я дуже вдячна, що він розповів мені про все. Нехай моя пам’ять і не повернулась, але принаймні я тепер краще розумію, що зі мною, хто ці дивні люди і звідки у мене такі дивні відчуття. Проте з Орестом я якась… Наче пластмасова, бетонна, заблокована. Можливо це ефект обряду чи втраченої пам’яті… Що ж це був мій вибір, а отже і наслідки — моя відповідальність. Поруч з моїм психотерапевтом я почуваюсь інакше — живішою, розслабленішою. А може так і має бути. Все ж таки, його робота в тому, щоб люди могли довіритись, розкритись, піти на глибину. Мій чоловік ж не психолог, а звичайна людина.

— Барі, все гаразд. Я вже здорова. Та в мене є деякі важливі новини. Хочу цим поділитись.

— Чудово, що ти вже виздоровіла. І так, можеш поділитись новинами, я готовий тебе вислухати. 

— Барі, мені Орест все розповів, уявляєш?

— Що розповів?

Барі здивований, ніби не здогадується, ніби не розуміє, ніби по мені не видно, що тепер я знаю правду. Тож я йому все детально переказую, все що почула від Ореста від початку, до кінця. Після цього полегшено видихаю. 

Мій психотерапевт дивиться на мене дуже серйозно. І мені здається, що він зовсім не розділяє мого полегшення. Це трохи дивно і я мушу в цьому розібратись.

— Барі, мені здається, ти якийсь… Не радий, навіть не знаю.

— Що ти маєш на увазі, Інно?

— Ти ніби не розділяєш мого полегшення від того, що я все нарешті дізналась… Чому?

— Інно, може… Маю це сказати. Може тому, що я надто добре тебе знаю? Те що тобі Орест розповів — ти впевнена, що це Вся правда?

— Ти мене лякаєш, Барі. Орест не збрехав. Я впевнена. Ти ж знаєш, я б точно помітила, якби він брехав чи приховував. Цього разу він розповів все як є, я не сумніваюсь.

— Інно, можливо це лише  його правда. 

— Що ти маєш на увазі? 

— Ти впевнена, що він ні в чому не збрехав. І він справді не збрехав тобі. Він сказав правду — тільки свою версію правди. Схоже, саме так він все бачить і сприймає. І для нього самого це справді чиста правда.

— Про що ти говориш, Барі? Він ж сказав все щиро, так, як є. 

— Так, він справді сказав по-своєму щиро. 

— Так… І я все ж не розумію, чому ти не розділяєш моєї радості, коли я нарешті знаю правду…

— Інно, а ти тепер справді рада?