Розділ 99

Він розповів усе, що знає.

Того дня, відколи в мене почався оцей дивний стан, каша в голові, зустрічі з людьми, які впізнавали мене, а я їх — ні, ми були на прийомі у Павлінії. Вона — цілителька, провідниця, і надзвичайна жінка. Кожна згадка про неї віддає відчуттям комфорту, спокою, рівноваги в голові і в тілі. 

Ми були там не просто так. Це сталось через те, що я вирішила пройти обряд роз’єднання. Його суть в тому, щоб ми з Орестом більше не мали можливості синхронізуватися за допомогою спеціального заклинання. Така можливість у нас була з того часу, як ми, одружуючись, пройшли обряд цілісності. Але в нас щось не складалось. Я надто часто підключалась до Ореста, була виснажена та незадоволена цим. Коли Орест почав часто підключатись до мене, мені це не сподобалось — мені це здавалось штучним. Потім ми взагалі перестали один до одного підключатися. Тож я вирішила поставити на цьому крапку. І Орест вирішив мене підтримати в цьому, адже він мій чоловік. 

Після того, як хтось іде на обряд роз’єднання, обидва з пари втрачають здатність кохати. Але оскільки ми прийшли до цього разом — нам був даний шанс зберегти можливість любити після цього обряду. Просто по-іншому, і вже без змоги використовувати заклинання для під’єднання та читання думок. Проте обряд роз’єднання не такий вже й простий. І в результаті цього деякі особливо чутливі люди, наприклад, такі як я, можуть частково втрачати пам’ять. Орест зрозумів, що це зі мною сталося та старався зберігати спокій, щоб я могла якомога краще відновитись. 

Що стосується Іри — це моя давня подруга. Вона працювала в Антибарі. Це таке особливе місце, куди люди приходять вирішувати складні питання. Орест був клієнтом Іри. Я, до речі, також колись колись працювала в Антибарі. Роман був моїм клієнтом. А я була клієнткою Барі. Ще там було декілька інших працівників, з ними я теж могла перетинатись, і було помітно, що вони мене впізнавали. Я, до речі, сама вирішила покинути Антибар, щоб зайнятись вивченням психології. Також я вирішила припинити спілкуватись зі знайомими звідти, в тому числі з Ірою. Лише долею випадку склалось так, що Барі виявився ще й психотерапевтом, і я потрапила до нього на прийом, а потім вирішила регулярно проходити в нього сеанси. 

Орест розумів, наскільки мені складно через втрату пам’яті, але нічого вдіяти не міг — це сила обряду, і нічого не вдієш. Тож він робив все, що міг, тобто старався бути до мене якомога уважнішим та дбайливим. І в цілому у нас склалось непогане життя, просто через втрату пам’яті у  мене виникли деякі психологічні труднощі, і це трохи все ускладнює. 

Принаймні, так мені Орест все пояснив.