Розділ 85

Орест приносить мені велику чашку гарячого чаю з половиною чайної ложки цукру прямо до вітальні. Я п’ю і зігріваюсь. Намагаюсь разом з теплою рідиною проковтнути клубок в горлі. Вдається так-собі. 

Він сидить поруч і нічого не каже. І я мовчу. Нехай так. Я не хочу щось ще обговорювати або доводити про те, що відбулося і що я вирішила. Все сталось тому, що могло статись. І я все вирішила, тому що маю на це підстави. Якби щось могло бути інакше, то так би і було. Тепер перечекати добу, бо Павлінія відклала зустріч. І здійснити задумане. І мені вже навіть не сумно, що цей обряд, нічого, по суті, не змінить. Він не забере того, чого в нас не було. Хіба ж було?..

І я несподівано для себе заспокоююсь. Хочу поїсти. І не чогось корисного та правильного. Хочу велику порцію картоплі фрі. Можемо поїсти разом, якщо він захоче. Мені це не завадить.

— Оресте, поїхали в кафе. Хочу картоплі фрі. 

— Добре, давай.

Їдемо мовчки. Робимо замовлення. Чекаємо. Мовчки їмо. Мені смачно, дуже смачно. Замовляю ще порцію коли. Просто коли. Ще трохи, і треба буде забрати дітей. Ввечері приготую нам щось корисніше. 

Орест сьогодні допомагає мені з дітьми і побутом, з порядком в домі і готуванням. Ввечері ми швидко, ніби змовились, лягаємо спати. Завтра непростий день. 

Збираємо дітей в школу. Сьогодні їх відвозить Орест. Я залишаюсь прибрати дім після сімейного сніданку. Коли він повертається, мені вже час збиратись на назначену зустріч до Павлінії. Знову вдягаюсь зручно. П’ю каву, поки залишилось ще трохи часу. Перед виходом помічаю, що чоловік теж зібрався.

— Оресте, я їду до Павлінії. Вона перенесла зустріч на сьогодні, ти знаєш. 

— Так, знаю. 

— А ти теж кудись зібрався. 

— Так, Інно. 

— Гаразд. Мені вже час.

— Інно, я вирішив поїхати до Павлінії з тобою.