Розділ 84

Мій телефон починає вібрувати. Роблю крок в сторону відходу. Дістаю його з кишені. Це виклик від Павлінії. Дивлюсь на годину. Розумію, що часу до призначеної зустрічі зовсім мало. Вагаюсь, чи стрибати в авто, щоб вчасно доїхати, чи відповісти на дзвінок. Що ж, вона не телефонує просто так. Варто відповісти. 

— Павлініє?

— Інно, мушу тебе попередити. В мене непередбачувана ситуація. Сьогодні не можу тебе прийняти. Домовимось про завтра.

— Непередбачувана… що?

— Інно, приїдеш завтра, гаразд? Я сьогодні не можу. 

— Мені складно це сприйняти. Я так налаштувалась. Важко буде чекати ще.

— Так, важко. Але я не можу сьогодні. Бувай, Інно. До завтра. 

Павлінія кидає слухавку та залишає мене без вибору. Я ледве втримую свою вагу. Мені нестерпно зупинятись зараз. Але в мене немає можливості це виправити. Хіба шукати іншого провідника, хто міг би прийняти мене сьогодні. Але кого, як… Павлінії я, принаймні, довіряю. Запитувати в Антибарі не буду. Хто ще може допомогти… Не знаю. Мені доведеться залишитись з цим. Принаймні, сьогодні. 

Повертаюсь назад і бачу, що Орест все ще не зайшов в будинок. Він чув усю розмову. А ще — він зблідлий, як і я. Чекає в дверях. А я вагаюсь, чи мені зайти, чи куди себе подіти. Коли в мене  була чітко окреслена траєкторія, я розуміла, куди далі. Але цей поворот зовсім неочікуваний.  І його доведеться перебути. Що ж.

Врешті я повертаюсь до будинку. Проходжу. Роззуваюсь. Знімаю пуховик. Прямую до вітальні та сідаю на диван. Мені важко вирівняти дихання. Підходить Орест.

— Будеш чай?

— Давай.