Розділ 82

Наступного дня Орест іде на роботу. Він взяв відпустку, проте все-одно має справи, які не вирішив раніше. Мені не хочеться в це втручатись, хоча мушу сказати, деяке очікування, що він врешті зробить крок до порозуміння — було. Що ж, тепер мені залишаєтся спостерігати за тим, що є.

Я телефоную Павлінії. Все ж, маю до неї якусь довіру. Відчуття, що вона не врятує, але і не підставить. Вона може мені допомогти. Я вже вирішила. 

Обряд цілісності у свій час дав мені особливі можливості, а точніше не мені самій — нам з Орестом. Можливість кохати, бути разом, читати думки одне одного. Я довго думала, що в цьому є щастя. Думала, це любов, яка варта всього.

Можливо я любила недостатньо або не так, як потрібно — я не знаю. Мабуть, я зробила все, що могла. І так, як могла. 

Тепер не знаю. Може наша з Орестом цілісність — лише наслідок обряду? І наша синхронізація — тільки ефект ритуалу приєднання. А окремо від цього — чи є ми? Мені б не хотілося дізнатись, що немає. Мені б не хотілось навіть сумніватись в цьому. Але сумніви є.

— Павлініє, привіт. 

— Привіт, Інно. Не бачила тебе в Антибарі.

— Я пішла звідти. 

— Так.

— Павлініє, мені потрібна твоя допомога.

 — Інно, але ж ти знаєш, що мої можливості щодо допомоги тобі обмежені зараз…

— Так. Павлініє. Мені потрібно те, що ти можеш.

— Ти вирішила.

— Так.

— Що ж. Це твоє право.

— Потрібно зустрітись. Ти можеш сьогодні? 

— Можу. Якщо ти готова.

— Я готова. 

Діти в школі. Вдома я навела порядок. Орест на роботі, не знаю на скільки. Та це вже не суттєво. Він зробив свій вибір. В нього завжди поважні причини для… відстані. А в мене — своєрідне відчування життя, з яким мені жити. І я рухаюсь туди, куди можу. Сьогодні я вдягнуся максимально зручно. Перед виходом посмакую легкий перекус. Вип’ю невелику чашку кави. Не завадило б знеболювальне зілля, але раптом що, не хочу цим зіпсувати щось. Я вирішила.