Розділ 68

Ранок неділі. Ледве прокидаюсь, коли вже повністю виспалась. Рятує те, що діти також вчора втомились і не будять мене своїми запитаннями на кшталт “що поїсти” або “куди ми сьогодні підемо”. Підводжусь. Пригадую, хотіла до Іри  в гості. Поки не передумала тягнусь до телефону. 

— Іруся, привіт.

— Привіт, Інно. Як ти?

— Ніби непогано… Слухай, є пропозиція. Можливо ми б приїхали до тебе в гості сьогодні?

— Прямо сьогодні?

— Ага. 

— Ну добре. Можна.

— Супер. Я би хотіла з тобою дещо обговорити. І діти поспілкуються.

— Гаразд, приїздіть.

— Я думаю попросити Ореста, щоб поїхав з нами. Може б він приглянув трохи за дітьми… Я би хотіла поспілкуватись з тобою про дещо наодинці.

— Оце ти інтригуєш… Що ж, спробуємо.

— Чудово. 

— То будемо вас чекати. До зустрічі.

Трохи заспокоююся. Не впевнена, що Іра в захваті від нашого раптового рішення приїхати в гості. Але добре що вона погодилась. Отже можна буде обговорити з нею запитання… Які наразі більше не маю з ким обговорити. 

Тепер потрібно  вмовити Ореста, щоб поїхав з нами та приглянув за дітьми, поки ми з Ірою будем один на один спілкуватись. Звісно, наші хлопці і дівчата вже не маленькі… Але догляд не зайвий, особливо якщо нам потрібно повністю включитись в розмову  і ні на що не відволікатись. 

— Оресте! — в надії кличу чоловіка.

Відколи прокинулась, ще не бачила його. Сподіваюсь, в мого плану є шанси на здійснення. Якщо доведеться, я готова вмовляти. Це важливо. 

Іду на кухню шукати чоловіка. Перевіряю ванну, дитячі кімнати, кабінет. Але Ореста ніде немає. І вчора він не попереджав, що планує куди-небудь іти. Мені стає тривожно і все всередині стискається. Ми не такі вже й близькі останнім часом… Але я не можу витримати цієї невідомості… Ах точно, можна ж  зателефонувати.

Хапаю смартфон. Набираю… Гудки без відповіді.