Розділ 63

Ніч проходить як мить. Мені нічого не сниться, або ж я не пам'ятаю. Просто тиша, темрява і спокій. Але я дуже добре висипаюсь. Прокидаюсь вчасно без будильника. Трохи часу на піклування про сім'ю, а тоді я знову поїду в Антибар. Хочу зрозуміти, що трапилось з підключенням.

Коли заходжу, мене ніхто не зустрічає. Мить стою розгублена: я вже звикла, що мене веде Барі до смарагдової кімнати в коло. Що знову не так... Підводжу очі, і бачу стійку, за якою мене чекає зеленоокий спокійний чоловік, як в старі добрі часи. Що це все означало б...

Підходжу ближче. Сідаю.

— Барі...

— Інно, ти здивована.

— Ти мене не зустрів, як вчора і позавчора, не провів до смарагдової кімнати.

— Ти хочеш зрозуміти, що це все означає...

— Я трохи в шоці. І не тільки через це. Я прийшла за відповідями.

Барі виходить з-за стійки вже зі склянкою антиколи для мене. Веде мене до зручніших крісел поруч. Ми сідаємо, і я смакую звичний напій, хоч всередині не зовсім заспокоююсь.

— Інно, сьогодні ти прийшла із запитаннями. Ти прийшла дещо з'ясувати. Тому сьогодні ти на цьому місці. Сьогодні ти клієнт і я... і Антибар тобі відповідає...

Мені хотілося б, щоб Барі погладив мене по плечу дружньо та заспокійливо, як вчора. Але я знаю, що сьогодні так не буде. Сьогодні — інакше...

— Барі... Я розмовляла з Орестом... Він каже, не міг до мене останні два дні підключитись... Хоча виконував все як потрібно для ритуалу синхронізації. Мені це дивно... Адже ми не проходили обряд роз'єднання.

— Ти здивована через те, що чоловік не зміг читати твої думки.

— Я не маю уявлення, чому так могло статись. Хоча я вже й не хотіла б, щоб в нашій сім'ї це було... Просто це не принесло нам насправді більше щастя, близькості, розуміння. Але коли виявляється, що це стало неможливим і я не знаю чому — мені це дивно. Хоча, здається...

— Ти здогадуєшся, чому він не може до тебе підключатись.

— Схоже на те.

Я підіймаюсь з крісла. Киваю до Барі ствердно.

— Так, Барі. Я зрозуміла.

— Тепер ти знаєш.