— Гаразд, Інно.
— Справді?
— Звісно.
— Я буду тут працювати.
— Ти будеш тут працювати.
Помічаю, як фіолетові сяючі метелики на стінах починають мерехтіти. Мені приємно і тепло на душі. Добре. Нехай так буде. Я приходжу сюди постійно, а тепер це буде щось нове. Я не уявляю, що тепер буде, в чому полягає моя роль. Але це не потрібно знати. Я просто йду в це.
— Розкажи мені, як це все буде. Що я маю робити. Нічого не знаю і не розумію зараз. Але мені цікаво і, думаю, ти мені все розкажеш.
— Інно, я тобі все розповім. Приходь завтра вранці. О 09:00 без запізнень. Вдягнись зручно, день буде насичений. Я тебе з усіма познайомлю…
— З усіма?
— Так, з іншими. Познайомишся. Розповімо тобі правила нашої роботи. Будеш проходити навчання і стажуватись.
— Ого.
— Так. Чекаємо тебе завтра.
Бармен десь зник, так, ніби його і не було. Я залишилась сидіти на зручному кріслі. Захотілось смачної антиколи. Але… Я підпустила зовсім крихітні краплю сумнівів, чи можу я попросити напій у бармена, якщо я буду тут працювати… Він швидко перебив мої думки, простягнув мені холодну і важку склянку. Усміхаюсь. Насолоджуюсь смаком, прохолодою і якимось таким відчуттям… Живості всередині.
Йду додому.