Розділ 51

Прямую до автівки і їду додому. Тільки коли прибула до будинку раптом згадую, що забула перевірити час. Можливо, вже пора забирати дітей… Швидко дістаю телефон. Дивлюсь на годинник. Заспокоююсь. В мене є ще дві години. Можна піти зайнятись прибиранням, бо ж я не розбиралась з безладом вже кілька днів. Але хочеться чогось іншого. І я не можу цьому пручатись. 

Набираю Іру. На щастя, цього разу вона не зайнята своїми терміновими справами. Нарешті. Я можу висловити їй геть усе, що мені накипіло. І хто-хто, а вона мене вислухає як нормальна людина. Цього мені дуже бракувало. 

Розповідаю Ірі геть усе. Від початку до кінця. Про пережите в Антибарі і свою злість та сором зараз. Подруга слухає уважно, зацікавлено. За це я їй особливо вдячна. Тоді Іра висловлює те, про що я не могла собі навіть дозволити здогадатися. 

— Послухай, Інно.

— Що?

— Але ж це все добре. Дуже добре. 

— Хіба?

— Інно, невже ти незрозуміла?

— Ір, що я не зрозуміла?

— Інно, ти можеш взяти в Антибарі геть усе. Все, що ти сама захочеш і вирішиш. Просто прийдеш із запитом та наміром, і візьмеш це.

— Та як… Про що ти?

— Саме так, Інно. Виходить, ти можеш там взяти просто все. Будь-що.

— Ір, мені пора їхати за дітьми. Потім ще поговоримо. Дякую, що вислухала…

— Добре, Інно. Подумай про це. Справді.

Їду швидко за дітьми. Не хочу, щоб вони чекали. Щось я заговорилась. Зустрічаю. Везу їх додому. Готую смачний обід. Потім прошу їх не відкладати домашні завдання. Сама ретельно прибираю дім. Телефоную Оресту, щоб уточнити, коли він повернеться з роботи. Зустрічаю його теплою вечерею. Потім знову ж таки наводжу лад. На кухні, в кімнатах, в коридорі. І навіть в моєму кабінеті, який останнім часом слугує коморою для речей. Якщо все впорядкувати, тут не так вже й погано. Спати вкладаюсь о 21:30. Мені так добре.