Розділ 38

Коли приїздить Іра, я вже наполовину сплю з Анжелкою на руках. Чую дзвінок в двері і намагаюся підвестись. Кішка запитально мурчить і дивиться на мене трохи ображено, коли я ставлю її на підлогу. Але потім прямує разом зі мною до дверей, щоб зустріти гостей. Її м’яка хода поруч дає мені якесь полегшення. Коли відчиняю, в дім, разом з подругою та її дітьми заходить ароматний, смачнючий запах свіжої гарячої піци. Навіть Євген одразу визирає зі своєї кімнати. А ще Анжелка з апетитом нявчить, прямує до вітальні, озираючись на гостю, ніби кличе за собою. Мабуть, шерстяна хитруня задумала випросити і собі шматочок ласощі. 

Ми сідаємо у вітальні, тут більш просторо, ніж на кухні. Я приношу печиво, яке ми з Лількою підготували разом, а також соки і склянки. Сидимо, куштуємо смачне, розмовляємо. Все наче добре. Спокійно. Присутність подруги трохи заспокоює. Вони проводять з нами декілька годин і їдуть. 

Я не готую вечерю для Ореста, лише розігріваю декілька шматків піци, що залишилась. Ввечері я не включена, не проявляю особливої підтримки чи тепла. Чоловік ділиться проблемами, що трапились на роботі, але я не можу проявити співчуття, зацікавлено вислухати підбадьорити. Мені від цієї розмови тільки гірше. Я могла б намагатись щось обговорити з ним, але немає жодного сподівання, що розмови щось змінять. Я пам’ятаю, як намагалась вже не раз. 

Так само проходить весь тиждень, поки діти на осінніх канікулах. Я піклуюсь про них на рівні задоволення базових потреб в їжі, порядку та присутності дорослого. Я не можу запропонувати щось веселе і цікаве. І їм доводиться це прийняти. Дуже рятують телефони та комп’ютери: в них є можливість пограти в ігри, переглянути щось цікаве, поспілкуватись з друзями по інтернету. 

Спілкування з чоловіком таке ж — в’язке, неглибоке, формальне та відчужене. Я не можу піти назустріч, він також не робить ніяких кроків. І я не бажаю більше підключатись. Не зважаючи на те, як сильно мені болить.