Розділ 33

Ніч. Сьогодні Орест  затримується на роботі. Я переробила всі необхідні справи і навіть вклала дітей спати. Збираюсь дочекатись на чоловіка. Сиджу в ліжку з книгою. Трохи почитаю, і, мабуть, він невдовзі повернеться. Це не вперше, тож я знаю, що все буде гаразд. Він закінчить необхідні справи, повернеться і ми спокійно вкладемось спати.

Його немає досить довго, але я стараюсь не дивуватись. І тим більше, не надокучаю дзвінками. Він сам зателефонує, якщо вважатиме за потрібне. Навіщо набридати. Я просто зачекаю. Ще й можна спокійно почитати цікаву книгу. Добре, що в мене є час на це зараз, давно не читала, а це доволі цікаво та захопливо. 

Не помічаю, як провалююсь в сон. Книга падає на підлогу так гучно, що я це чую крізь дрімоту, і навіть здригаюсь. Але я, мабуть, надто втомлена. Розслабляюсь ще більше. Який же наш матрас зручний, добре що Орест його придбав. Бавовняне простирадло спочатку приємно холодить шкіру, а потім набуває моєї температури, і я ніби зливаюсь в одне ціле з ліжком, з кімнатою, з усім будинком. Стаю важкою та об’ємною. 

Мені сниться дивне місце. Прочиняю двері, заходжу. Мене зустрічає густе та приємно тепле повітря. Тут пахне колою, квітами, фруктами і прянощами. Затишно. Навколо багато людей. Я їх не знаю. Вони танцюють і виглядають щасливими. Мене тут затишно і зручно. Так зручно, як вже давно не було. На стінах приміщення бачу велетенських сяючих метеликів. Раптом вони ніби відриваються від стін і починають танцювати між людей, яких я зовсім не знаю. Коли один метелик підлітає до мене ближче, мені так і кортить лягти на його спину, щоб більше не доводилось стояти тут самій. І я раптом прокидаюсь. 

Наді мною стоїть Орест. Він виглядає трохи сердитим та стривоженим водночас. Питає докірливо: 

— Заснула?