Розділ 32

Сьогодні вихідний. Наближається вечір і ми всі вдома. Орест недавно повернувся, він їздив по справах. Його довго не було, а я тим часом готувала, прибирала, спілкувалась з дітьми. Займалась своїми звичними нормальними справами і чекала його без зайвих дзвінків та запитань. 

Чомусь згадалося, що раніше мене б непокоїла тривала відсутність чоловіка вдома у вихідний. Я б образилась, або розсердилася б, особливо враховуючи те, що він не телефонував мені коли затримався. Зараз, звісно, нічого подібного не буде. Не надокучатиму. Хто-хто, а я його маю розуміти, як ніхто. Він чинить так, як вважає за потрібне. А моя справа —  підтримати, адже це мій чоловік. 

Дивно, що я раніше не здогадалась просто не припиняти послідовні підключення раз за разом. Це просто, як чистити зуби. І це працює. У нас відмінне розуміння і спокій в сім’ї. Коли я помічаю пари, які сваряться, мені смішно. Хіба вони забули про синхронізацію?

У вихованні дітей нам зараз також значно легше. Не потрібно ні про що сперечатись. Орест знає, як краще чинити в тій чи іншій ситуації. Він знає, що з будь-якою проблемою можна розібратись конкретно і по справі. І я слідую його принципам. Тож діти останнім часом стали навіть менш бешкетними. Тепер у нас з Орестом спокійні вечори на двох без зайвих клопотів, коли він забажає. З приготуванням їжі також не доводиться докладати зайві зусилля. Зазвичай я готую те, що смакує чоловікові. Власне, це цілком смачні страви. Інколи він може додати якісь інгредієнти на свій смак. Я не сприймаю це як виправлення моєї праці — просто в нього свої смаки. Я, звісно, читаю його думки. Але можу щось не передбачити. Це ж нормально. 

Коли він отримує дзвінок з роботи, який перериває наш вечір, я думаю, що він покине нас, як йому б і хотілося, та поїде по справах. І в мене машинально виривається фраза: 

—  Зручно. 

На моєму обличчі скептичний вираз. Сама не розумію, що це. 

Коли він закінчує розмову, невдовзі запитує:

—  Що це було?

На його обличчі вираз якогось гніву та прискіпливості. Наче я його чимось образила. 

— Оресте, ти про що?

— Чому ти сказала “зручно”, коли мені зателефонували з роботи?

— Я подумала, що тебе викличуть на роботу. І тоді тобі не доведеться проводити вечір з нами, зможеш вирватись з поважної причини.

— Ти знаєш, що я не люблю, коли мені в неробочий час телефонують з роботи. Яке “зручно”? Мені дуже незручно!

— Ти хочеш, щоб я не говорила “зручно”, коли тобі дзвонять з роботи посеред нашого дозвілля?

— Так, було б добре, щоб ти так не говорила. 

— Гаразд, не буду. 

Орест врешті залишається вдома. А я після цього діалогу намагаюсь перетравити те, що сталось. І для мене тут щось таке, що не вкладається в логіку. Та, мабуть, я не повинна на цьому зосереджуватись.