Розділ 15

Коли Орест такий, я не можу з ним нормально спілкуватись. Все занадто. Він догодливий, робить більше, ніж я очікую. Я розслабляюсь і ніби розтікаюсь. Мені не треба боротись. Він наче і так робить все для мене. А я що?  Буду це руйнувати? Те, чого я, власне, весь цей час так прагнула?..

Просто… Я не довіряю цій ідилії. Почуваюся, ніби у в’язкому теплому болоті. Политому сиропом і шоколадним топінгом. Занадто солодко. Занадто в’язко. І без берегів. 

Найстрашніше, що я помічаю, попри комфорт, який тепер для мене організовує Орест, я не… відчуваю любові. Так, як раніше. Це щось таке ніби й приємне, ніби мало б бути як вигідне для мене, і цілком сприятливе. Але мій стан, одним словом — нудотний. 

Намагаюсь переборювати себе і розмовляти з Орестом.

— Оресте, нам треба говорити про те, що між нами відбувається. 

— Інно, я знаю, що тобі важко. І тепер я дуже постараюсь все виправити.

— Я не думаю, що так просто все виправити.

— Не просто, але я докладу зусилля. Інно, я тепер часто читаю твої думки. Я зрозумів, як багато я упустив, і тільки ти старалась мене розуміти.

— Оресте, ти наче стараєшся, і виходять справді деякі приємні вчинки для мене. Але це не те. Це не лікує наші стосунки. І мені важко від цього всього. Від того, як було раніше тривалий час. І від того, як зараз.

— Я зрозумів, що тобі недобре. І що я був неправий.  Я хотів би це змінити, але не знаю як. 

— Оресте, а якби ми пили зілля забуття, і не згадали закляття для читання думок… Можливо ми б знайшли як нам порозумітися…

— Але ж Інно, коли ми читаємо думки одне одного, так ми можемо справді розуміти. І без підключення такого розуміння, такої синхронізації нема. Якщо ми вип'ємо зілля забуття, ми можемо назавжди втратити здатність читати думки. Хтозна до чого це призведе. 

— Не знаю. Але те, що між нами відбувається зараз — справді веде в глухий кут. Оце вже точно. 

— Інночко, а я думаю, що нам просто варто ще трохи постаратися…

— Я собі просто не уявляю, як ще можна постаратися, що ще змінити.

— А ти думаєш, що якщо ми будемо пити зілля забуття, то все одразу налагодиться? 

На цьому наш діалог обривається. Його остання репліка мені не подобається. Вона звучить зовсім не так, як вся решта його присутність в діалозі. Не знаю чому. І я не хочу про це думати. Спробую заснути.