Розділ 6

— Оресте, в якому сенсі? —  вигукую трохи стривожено.

Кидаю на нього запитальний і трохи докірливий погляд. А він продовжує дивитись на мене з тією ж теплотою і ніжністю, яка тепер, як на мене, особливо не вписується в ситуацію. І лагідно пояснює:

— Я підключився до тебе. Вчора прочитав заклинання… Перед тим, як повернувся додому. Іннусю, ну ти ж сама знаєш, як це працює: проговорив наші слова, тричі кліпнув, плеснув в долоні, — Орест роз’яснює, ніби дитині. 

Ніби я не з цієї планети. Та я все розумію. Але разом з тим —  я в шоці. 

— Ого, — виривається в мене.

Я розгублена і дезорієнтована. А всередині наростає щось дуже незрозуміле і потужне.

— Інно, ти що, ображаєшся на мене? — чоловік протягує максимально обережно та ніжно.

Він торкається мого ліктя. А мені хочеться відштовхнути. Віддалитися. І це не через біль від обману, як зазвичай. Це щось інше. 

— Не зовсім, — ледве справляюся промямлити. 

— Все добре? — цікавиться чоловік.

Орест стривожений не на жарт. Зазвичай у нас я в цьому стані… 

— Ага, — майже прокрикую. 

На останньому слові рвучко обриваю діалог. Відвертаюсь. Насправді — не все добре. Я вперше збрехала Оресту. Встигла побачити, як в той момент він здригнувся всім тілом — це було дещо тоскно знайоме. Я це впізнала. Саме це відбувається зазвичай зі мною, коли мені брешуть.

— Я хочу трохи пройтись сама, — швидко повідомляю йому.

Ці слова кажу вже не дивлячись на нього. Не можу витримати те, що побачу — бо це занадто знайоме, занадто чіпке, занадто — моє. Навіть віддалившись від нього декількома кроками я відчуваю шкірою, що йому тепер болить. Так само, як завжди боліло мені. Бо тепер я обриваю діалог, залишаючи між нами обман і недомовленість. 

В мене справді не було злих намірів, чи чогось на кшталт того. Просто я ошелешена. В мені кипить якась незрозуміла буря. І, справді, я сама не зовсім розумію, що тепер зі мною відбувається.