Розділ 2

Цей біль зараз взагалі не на часі. Половина дня пройшла, я встигла зробити тільки третю частину роботи. Треба поспішити і зібратись. А я розгубилась, і ледве рухаюсь через відчуття в тілі.

Через силу добираюсь до ноутбука. Набираю по відеозв’язку Павлінію. Запитаю поради. Я мушу якось справитись сьогодні, бо якщо не впораюсь із текстами до дедлайнів — маркетингова студія, з якою я співпрацюю просто попрощається зі мною. А може доведеться ще й виплатити штраф… Ох, це так безвідповідально з мого боку. От чому я раніше не попрацювала, відклала все наостанок…

Маю зізнатись, що я насправді завжди так роблю. Тільки дедлайни тримають мене в тонусі. Коли часу на роботу залишається обмаль, я тільки тоді можу швидко все зробити. Просто коли можна не надто поспішати, я багато думаю про Ореста, про наші відносини, обдумую все. А ще, мене часто відволікає від справи фізичний біль. Але цього разу я йому такого не дозволю.

Павлінія — це моє щасливе везіння. Як добре, що я на неї натрапила. Саме вона мені розповіла секрет спеціального зілля від болю. А ще я до неї можу звернутись з усілякими різними проблемами, і вона завжди вислухає, підкаже. Словом, неймовірна людина. 

Взагалі — Павлінія видатна провідниця і цілителька. Вона допомагає людям, у яких проблеми в стосунках. Тим, кому складно зі своєю половинкою, але на обряд роз’єднання не наважуються. Але я, як ви зрозуміли, звертаюсь до неї з інших причин. В мене персональні проблеми, то моя суперздібність відчування трохи підпсовує мені життя. 

— Павлініє, рятуй, — репетую щосили, щойно підключається цілителька.

— Привіт, моя дорога. Що в тебе трапилось? — провідниця прикипає до мене теплим, огортаючим спокоєм голосом.

До речі, вона ніколи не обманює. Коли розмовляю з нею, стає одразу легше, що б не було до того.

— Біль страшенний.

Я ледь не плачу, хоча дискомфорт в тілі відступив майже одразу, коли зі мною заговорила Павлінія. Це завжди працює, але я знаю, що коли закінчу дзвінок, повернеться той самий стан, якщо я нічого не зроблю. Вірю, що цілителька мені допоможе. Як же мені пощастило, що вона мала змогу прийняти мій дзвінок одразу. Додаю:

А мені сьогодні потрібно закінчити купу роботи. Рятуй, прошу. 

— Іннусику, давай трохи заспокоємось, добре? Ти ж пам'ятаєш про знеболююче зілля, яке я тобі радила? — голос Павлінії теплий, аж обіймає.

Я підсуваюсь ближче до екрану, ніби хочу взяти якомога більше цього затишку, спокою і тепла. Не відриваю погляду від провідниці. 

— Звісно, пам’ятаю. Я випила вчора ввечері… Допомогло заснути. А оце зараз знову болить. Я без сил...

Втуплююся в неї благальним поглядом.

— А після того ти поговорила з Орестом? Щось вирішили?

Цілителька дивиться на мене запитально і цілком серйозно, хоч і загальна атмосфера ласки і підтримки все ж залишається в її образі, при чому завжди, про що б не говорили. 

— Не говорили. Він поспішив на роботу. Вийшов, ще коли я спала… — мій голос звучить винувато.

Пам’ятаю, що вона рекомендувала після зілля проти болю все ж вирішувати непорозуміння з чоловіком, щоб не було рецидивів. І я так і стараюся завжди зробити, просто іноді бувають обставини… 

— Я зрозуміла.

З виразу обличчя Павлінії було ясно, що вона знала відповідь на запитання ще до того, як я відповіла. Вона додала:

— Інно, ти кажеш, Орест пішов на роботу… Коли в тебе цей біль, тобі ж легшає, якщо ти залишаєшся наодинці? То що трапилося зараз, розкажи мені?

Я розповідаю Павлінії все в деталях, від початку дня до цього моменту. Я їй повністю довіряю. Їй можна довіряти, в неї немає ніякої підлості чи фальші, вона ніколи не бреше — я відчуваю. Коли розповіла все, цілителька мене порадила поки що не підходити до телефону, випити ще половину кухля рятівного зілля, а тоді сідати за роботу. Ще є шанс впоратись. Сказала, щоб я ввечері все ж спробувала порозумітись з Орестом. А раптом щось піде не так — знову її набрати. І застерегла, щоб я після цього разу на тиждень забула про рятівне зілля. Це небезпечно. 

Я зроблю все, як каже Павлінія. Вона знає свою справу. Власне, саме завдяки її підтримці я справляюсь останні три роки. Більш-менш вдалось налагодити роботу. І почуваюсь більш стерпно. Словом, витримую. 

Поспішаю приготувати половину порції знеболювального. Маю зібратись і вкластись в час з роботою. Це важливо.

Мені легшає після декількох ковтків. Щоправда дивна тривога ніби висить наді мною чорною густою хмарою. І потроху душить. Гадки немаю, що воно таке. Я забула сказати про тривогу Павлінії… Може вона б щось підказала. Але зараз мушу приступати до текстів. Важко, справді. Силкуюсь зібрати всі зусилля та зосередитись. 

Сьогодні за вікном вітряно  і напівхмарно. В мене на вікнах тканинні тоненькі жалюзі, які я здебільшого тримаю закритими. Не люблю надмірно яскраве світло. Наш будинок трохи віддалений від автомобільної дороги з пожвавленим рухом, тож тут досить тихо. Коли багато працюю, можу не помітити як пройде день. 

Мені пощастило. До 19:58 закінчила останній терміновий текст і відправила. Видихаю. Як добре, що Павлінія допомогла. А ще мені пощастило, що саме цього тижня наші з Орестом діти Євген та Ліля гостюють у моєї двоюрідної сестри, і за сумісництвом найкращої подруги Ірини. В неї, до речі, теж двоє дітей. І, що не менш вдало — вони однолітки наших дітлахів. Ірчиному Єгору 12, як і нашому Євгену. А Єлизаветі, як і Лілії — 9 років. Вони товаришують, тож під час літніх і зимових канікул ми практикуємо таке гостювання. 

Іра — одна з небагатьох, кому я довіряю. З нею, я впевнена, мої діти в повній безпеці. І якщо щось трапиться — вона зробить все необхідне. Тож в мене є можливість спокійно розібратись з цим авралом. 

На сьогодні термінові справи закінчила. Можу нарешті набрати Іру, щоб поговорити з нею і з малими. Я й не помітила, як скучила за ними.