Декілька думок після читання оповідання Ченгіза Айтматова «Джаміля».

І цю книжку, як і багато інших, придбав у букіністичному вдділі.  Власно, і відділом то було назвати невірно. Так —  лежали книжки на підлозі. Бери хто ще хоче, задарма…

Книжка невеликого формату. Але у цупкій обкладинці. Рясно ілюстрована  дереворитами Василя Лопати… З художником я  був знайомий…  У стінах музею Тараса Шевченка була його персональна виставка… Давно те діялось… Тоді і я працював у тому музеї… Та нині мова не про це.

Мова про книгу. Адже — це один із найпалкіших творів про кохання та вибір, що колись були написані…  Твір отримав світову славу. Загальний наклад саме цієї повісті перевищує десятки мільйонів примірників. Лише у країнах Європи книжка виходила друком сотні разів. У Німеччині (як у ФРН, так і в колишній НДР) книжка входила до шкільних програм та видавалася величезними накладами, наприклад вже згаданим раніше видавництвом   «Volk und Welt».

А видавництво «Volk und Welt» (Берлін)[1] було одним із найпотужніших та найповажніших у Східній Німеччині. Його внесок у літературу важко переоцінити. Бо саме воно спеціалізувалося на іноземній літературі та відкривало читачам найкращі твори з усього світу. Саме там виходили книги, що стали класикою ХХ століття, зокрема й твори Герт Нюквіст та Чингіза Айтматова. Я вже згадував це видавництво у контексті публікації роману «Das Gras verbirgt nichts» 1970 року. Це свідчить про високий статус твору, адже «Volk und Welt» обирало лише значущі тексти. Тож, можна стверджувати, що «Джаміля» — одна з найбільш видаваних книг XX століття, що підтверджує її статус світового шедевра.

Твір перекладено 150 мовами світу…  А знаний Анрі Арагон, перший хто переклав книжку ще 1959 року  французькою, назвав його «найкрасивішою історією про кохання у світі»…

А сама оповідка написана Айтматовим у 1958 році. І автор тоді ще не був знаним…

Цікава ситуація щодо мови твору… Автор створив текст киргизькою мовою під назвою «Обон» (Мелодія). Того ж року твір вийшов друком і російською мовою в журналі «Новый мир» уже під назвою «Джаміля». Адже Айтматов часто працював як білінгв, створюючи свої тексти обома мовами або власноруч готуючи російські версії своїх киргизьких творів. Саме російський текст став основою для подальшого світового успіху та перекладу Луї Арагона, про який згадували раніше…

Українською переклад відбувся  аж у 1970 році… Його здійснив Авентин Осипчук. Того ж року книгу і було видано у Києві. У ній всього 75 сторінок… Але, яких!!! Наклад 30 000 примірників. Ціна (у твердій обкладинці) 29 копійок…

«Гарячий вітер налетів із степу, вихором закрутив солому, вдарився об юрту, що стояла на краю току, похитнувши її, і кособоко завертівся дзигою по дорозі. І знову заметалися в хмарах сині спалахи, сухо тріснувши, переломився над головою грім…» (с.66)

Книгу міг купити будь хто…

І купували… Купуючи, читали. Читаючи — думали…

Тож, я витяг її із кіпи звалених книг…

І ось вона мною прочитана…  «Джаміля» — Тріумф духу над кайданами традицій…

Повість про прорив людської душі до власної правди. Дія оповідання відбувається в киргизькому аїлі під час Другої світової війни. Тут теж старий устрій життя стикається з новими випробуваннями та почуттями.

Головна героїня Джаміля — молода жінка. Чоловік її поранений на фронті  і перебуває у госпіталі. Він скоро повернеться в рідний аїл… Але жінка не бажає залишатися просто «власністю» чоловіка, а обирає долю разом із людиною, близькою їй за духом… Молодий приблуда вміє співати… Та так, що та  пісня стає тим мостом, який і поєднує два серця...

Оповідь ведеться від імені підлітка Сеїта, брата чоловіка Джамілі. Його очима ми бачимо народження кохання та трансформацію самої особистості художника, бо саме ця історія пробуджує в ньому митця.

Айтматову фокусує увагу на внутрішньому стані героїв… Тут кожна деталь — погляд, слово чи мелодія — важить багато. Це роздуми про право кожного чоловіка чи кожної жінки на власне щастя…

Тож: «Нехай сколихнеться і заграє всіма барвами степ!» (с.75)

Наприкінці життя Чингіз Айтматов опинився в Німеччині. Але  не через еміграцію…  А по-роботі та через збіг обставин… Письменник пішов із життя через важку форму запалення легень (пневмонію), що спричинила відмову нирок. Попри всі зусилля німецьких медиків, врятувати його не вдалося…Чингіз Айтматов помер у Нюрнберзі 10 червня 2008 року. Поховали митця на батьківщині, у Киргизстані…

[1] Доля видавництва «Volk und Welt» відображає складний шлях об’єднаної Німеччини. Його історія завершилася трагічно … Після об’єднання Німеччини (1990 рік), як і багато підприємств Східної Німеччини, видавництво перейшло під управління спеціального відомства (Treuhandanstalt), що займалося приватизацією.Спроби вижити не були цікаві «Весетам» (так східні німці називали багатіїв із ФРН). А ті кілька разів змінювали власників. Попри багатий архів та високу якість книг, у нових ринкових умовах боротися ставало важче. І настав занепад…  Наприкінці дев'яностих років частину прав на видання придбали великі концерни. І його збанкрутили. 2001 року видавництво «Volk und Welt» остаточно припинило свою діяльність як самостійна одиниця. Сьогодні це ім'я — лише частина історії німецького книговидання…Так зник один із найважливіших осередків світової літератури в Берліні. Це сумна, але знакова сторінка, що нагадує про плинність часу, про яку вже згадували під час розмови про роман Герт Нюквіст. (О.А.)