Пересувна банда злодіїв…

(Роздуми про роман Діка Френсіза «У пастці»,  Київ, 1984., 190 стор.)

Рубріка «Сторінками старих книг…»

Роман написано англійцем у 1976 році. А переклав  його українською Дмитро Грицюк, майже через 10 років…. Втім, переклад відбувся..

В україномовному виданні 1984 року роман поданов одній книзі з романом Май Шеваль та Пера Вале «Замкнена кімната». Про інший роман поміркуємо згодом…

У романі ж «Пастка» герой відновлює справедливість. На свій страх та ризик. Ну, як і належить - останньому герою... А що робити, коли офіційне розслідування вбивства пішло не тим шляхом...

Тож, головний герой роману, Чарльз Тодд покидає береги тихої Англії. І вирушає у далечінь Австралії… І починає власне розслідування, яке заводить його в небезпечні ситуації…

А в Австралії п`є вино із друзями…

«Переважна більшість австралійських вин не мають собі рівних»[1].

І спонукає подружню пару допомогти йому в розслідуванні… Ті погоджуються…

Чарльз вміє переконувати…

А ще – у нього купа грошей…

Йому дала її одна із жертв бандюків. Аби помститися…

Адже тіло вбитої людини належить державі…

Взагалі то Чарльз Тод художник.

«Такі картини – водночас і зарозумілі, і зроблені на належному рівні – були моїм хлібом. Вони добре розходяться, звичайно з мого конвейера сходило принаймні по картині за десять днів: душі у них я не вкладав. Усе було справою голої техніки…»[2]

Спеціалізується Чарльз на малюванні коней… Тож і події розгортаються на тлі світу кінних перегонів… І починається шлях, як лабіринт…

І по ходу роману вчитаєшся – наче вдивляєшся (я приміром) в картину. Не завжди і збагнеш: художник в картині, чи вона в нім…

О тут і пішли в хід імена і роботи таких художників-анімалістів як: Меннінгс, Стабс, Гейнсборро, Гокні…

Альфред Маннінгс згадується найчастіше… Адже саме його картина «Виїзд коней на старт», викрадена у кузена головного героя, стає ключовим елементом сюжету…

І незвичайне почуття реальності і нереальності починає переплітатися, бентежно…

Книга – це не газета…

І хай там що пишуть газети.. «…а газети продаються завдяки поганим новинам, і якщо репортери не постачають своїм власникам потрібного товару, то втратять роботу…»[3]

Романіст  досліджує теми людського життя в пастці… Причому пастка – не однозначна. А – свого роду – символ.

І читач опиняється у світі  почуттів і думок різних героїв… І занурюється у світ психології… Психології людей-творців і людей-шахраїв. Шахраїв, які не поступляться нічим, заради грошей, навіть рядом вбивств… Вбивають за картини… Причому, підробні…

А злочинців – повний світ. І не тільки простих і непростих бандюків… А й усіляких грошоголиків…

«Грошоголік. Я сам придумав це слово на означення того, хто любить гроші так, як алкоголік спиртне… У світі донесхочу пияків, а алкоголіки –це одержимі. Їм ніколи не досить. Вони не можуть вдовольнитись. Скільки б вони не мали, вони однаково хочуть ще. Я маю на увазі не тих пересічних заробітчан, котрі збивають собі маєток, а справжніх шаленців. Гроші, гроші, гроші. Як наркотик. Грошоголіки підуть на все, щоб дістати гроші… Викрадення людини, вбивство, крадіжка файлів ЕМО, пограбування банків – та вони власних бабусь продадуть… Усе що завгодно.»[4]

Зглянемося ж на можновладців та керманичів… Чим не пересувна банда…

В решті-решт герой повертається, усміхнений: «Для мене не мало значення, що буде за сорок років. Те, що майбутнє зробить з минулим, – це його власна трагедія. Важить інше: що ми робимо сьогодні…»[5]

[1] Дік Френсіз «У пастці»,  Київ, 1984., (тут і далі цитується за книгою. (О.А.) С.15

[2] С.28

[3] С.19

[4] С.179

[5] С.183