Чекання невідомого

Роздуми про книгу Анатолія Хорунжого "Три верби", Київ, 1964, 102 с.

Рубріка: Сторінками старих книг.

Повість «Три верби» (вперше видана окремою книгою у 1964 році)…

Того 1964 року джазовий критик Вілліс Конновер розповідав, що поряд з головним продуктом своєї експорту-кави – Бразилія стає найбільшим постачальником «нових речей» у музиці... Нова річ португальською "Босса Нова"…

І цей музичний стиль принесла Аструд Жільбето... Така гарненька дівчина, запальна і стильна…

І ні гуркіт електрогітар тодішніх біт-ансамблів, ні несамовиті стогнання соул-співаків не змогли заглушити тихі пісні Аструд Жільберто... Бо в них голос матері, що заколисує дитину і розмову закоханий... Вічна тема життя нашого...

Ну, це так – для атмосферності мого нарису…

 А книга Хорунжого розповідає про сільське життя, його виклики та побут, зображуючи героїв у часи соціальних змін. Твір є прикладом української радянської літератури, що фокусується на життєвих питаннях та пошуку сенсу існування героїв. 

Головні герої книги  живуть коханням та роздумами про справедливість. І не в останню чергу – про справедливість кохання… І все це відбувається на фоні виконання обов'язків перед рідними та громадою…

Захар Ступак повертається в рідне село. Повертається після навчання і практики. Він  —  майбутній архітектор. Що робити архітектору в селі 1960-х років, минулого вже століття… Село лежить біля пристані «Три верби»…

«На узвозі, де здавна ростуть три верби, де всі люблять стояти, дивлячись на Дніпро в далечінь… Може, перші вербички посадили тут двоє закоханих і третій – свою…»[1]

 І одразу зустрічається поглядом із дівчиною…

Вона була його коханням…

Тепер їх шляхи розходяться…

Вона виходить заміж. За бакенбардника, моднявого…

І покидає село разом з людиною, яку вона не кохає…

«Я віддалася за іншого з розпуки, у відчаї, на злість Захарові. Ніхто цього не знає, крам мене самої, та й кому до того діло, що у мене тут, на серці?...»[2]

Захар – персонаж, через образ якого автор розкриває тему праці на землі та морального вибору.

«Ми вкладаємо  свої сили в будівлі, дерева, шляхи, і вони залишаються після нас. Як хороше будувати, творити для людей!  Тим, що ти зробиш для інших, ти продовжуєш життя з усіма, хоча тебе й не буде тут, не буде на світі…»[3]

Він же і символ зв'язку поколінь та відданості рідному селу.

На ньому тримається вся композиція цього оповідання, ліричного

І вся сюжетна основа повісті тримається на психологізмі людських стосунків.  А сама назва книги «Три верби» – символічна  образу рідного дому, пам’яті та коріння,. Саме ці коштовності, разом із любов`ю і тримають людину на рідній землі. Це – як питна вода…

І так було до тогочасного суспільства...

Так було у ті шістидесяті…

І так буде повік…

Адже: «Кожен з нас, людей, живе з турбот і доброти іншого, і саме це ставить усіх нас, гідних імені людини, в одну, безкрайню шеренгу. Добро не забувається. До кінця життя…»[4]

Отже і пісня Аструд Жильбетро «Agua De Beber» неначе супровід книги «Три верби»…

«…У мене завжди була впевненість

Яка просто розчаровувала мене

У тому, що кохання – смуток

Багато болю, надто багато для серця

Питна вода

Вода для пиття, мій друже

Питна вода

Питна вода, товаришу…»[5]

[1] Анатолій Хорунжий "Три верби", Київ, 1964, с.9. (Тут і далі посилання за книгою. (О.А.)

[2] С.9.

[3] С.26.

[4][4] С.87

[5] Astrud Gilberto „Água de Beber“