Дивився в порожнечу…

(Роздуми про книгу Сінклера Льюїса «Ероусміт»,  1990., 480 стор.)

Рубріка «Сторінками старих книг…»

12 грудня 1930 року американському письменнику Синклеру Льюїсу було вручено Нобелівську премію. З цієї нагоди в Шведській академії лауреат виголосив промову, яку назвав «Страх американців перед літературою».

«Щоб бути у нас по-справжньому улюбленим письменником – сказав Льюїс, – треба стверджувати, що всі американці високі красиві, багаті, чесні люди та чудові гравці в гольф; що мешканці наших міст тільки тим і займаються що роблять добро одне одному; що, хоча американські дівчата і навіжені, з них завжди виходять ідеальні дружини і матері…»

Гостросатиричні романи Сінклера Льюїса принесли йому світову славу. Адже доводять ще один парадокс – що він не прагне бути письменником, по-справжньому улюбленим співвітчизниками.

Подібно до доктора Готліба з роману «Ероусміт», самотнього і чесного, який добирається до кореня речей, Льюіс уважно вдивляється в зрізи американського суспільства… І виділяє вражену клітину – середнього американця… Із середнього такого американського містечка…

Герої Льюїса – Беббіт, Елмер Гентрі, Керолл – незворушні, самовдоволені, стандартно мислячі, спритні циніки пошляки і користолюбці…

Вони чудово влаштовуються у світі де все продається…

А доктор Готліб, учений-бактеріолог, змушений відмовитися від багатства та комфорту, щоб займатися науковими дослідженнями.

Він втікає із стандартизованого міста середніх американців, у якому панує згубний для науки дух наживи.

 Готліб втілює образ «чистого вченого», для якого пошук істини та наукова точність – вищи за матеріальну вигоду, славу чи комфорт…

Він стає духовним батьком і наставником головного героя, Мартіна Ероусміта. Саме Готліб прищеплює Мартіну фанатичну відданість науці. І стає його духовним батьком…

Доля Готліба в романі сумна. Через свою безкомпромісність він стикається з нерозумінням колег, фінансовими труднощами, а ще і сімейними трагедіями. Він так залишається самотньою фігурою у світі, де наука стала індустрією…

Вважається, що реальним прототипом Макса Готліба був видатний американський біолог німецького походження Жак Леб, з яким Льюїс консультувався під час написання роману…

Так письменник знову і знову шукає шляхи, щоб повернути американцю індивідуальність, але «американський спосіб життя» не відпускає його героїв, чіпко тримає і щоразу повертає на круги своя…

Синклер Льюїс створив цілу галерею образів своїх сучасників. Тонкий та спостережливий реаліст, талановитий сатирик він сповнений рішучості «дати Америці –країні високих гір і безмежних прерій, величезних міст і глухих хатин, інших багатств та великої віри у майбутнє – літературу гідну її величі».

А що зараз?

Погляди спрямовані нерухомо.

У порожнечу. Або ковзають, не зачіпаючи один одного…

Ідеї ​​егоїзму, які намагався усунути Льюїс, перетворилися нині на свідчення досконалості… Вони буквально випромінюють впевненість у собі і навіть оптимізм… Такі от парадокси цивілізаційного розвитку 21-го століття…

Люди ніби сліпі актори...

Тому й поширюють цей ефект напрочуд реалістично...

І все стає наче буденним…

А тим часом йде віна…

Як багато слів говориться байдужим стінам…

Як багато туги наповнює годинник нічних безсоннь.

Але, ні…

Час книжок ще не минув.

У похмурі дні душевної самотності та розпачу, у шпиталях – всюди книги на посту. Вони дарували людям мрії, були цілющою краплею для їхніх змучених сердець…[1]

Відкрий, читач книгу. І прочитай її сам. Якщо ти на це ще здатний...

Осягни глибини всесвіту душі людини. І відчуй усю магію цієї книги. Магію, схожу на лікувальну.

І такі герої як Ероусміт, який бореться з бюрократією та комерціалізацією і височіють до загальнолюдських зразків, стануть тобі у нагоді.

Бо, зауважував Стефан Цвейг: Тільки ставлячи цілі вище особистих, і, можливо, нездійсненні, люди і народи пізнають своє істинне, святе призначення…

А тим часом…

У своєму коричневому будиночку він блукав по кімнатах, перебирав папери, дивився на дружину, дивився на старі картини, дивився в порожнечу...[2]

[1] Цитується за Стефаном Цвейгом «Вдячність книгам».

[2] С.143.