​​​​​​​«Дніпро» зимі малює настрій

(нарис про збірку «Сніг і радість», 2011. – 160 с.)

Чого чекаємо ми від новорічного свята?

Дива!

Будь ласка.

Маленька книжечка. До новорічних днів. Так – подарункове видання «Сніг і радість заклично презентується рядком Євгена Юхниці:

«За холст! Зиме рисуем настроенье!»

Тож, схоже, і сама ідея книжки-дарунку належить йому… Такі книжки народжуються за редакційними столами,  втілюючи в собі  суб`єктивну позицію їх упорядника, яка  вже надбала свої контури у суперечках та бесідах. От і з`являється продукт, –  якому належить  довести своє  право на життя четачеві та критикам – збірка. І саме збірка, як гармонійний, але – різнохарактерний добір текстів сам по собі уможливлює те, що зветься демократичністю у видавничий справі.

Отже, поговоримо про подарункове видання «Сніг і радість»

Її 155 сторінок презентують твори авторів знаних і незнаних. Тих, що  друкуються на шпальтах паперових видань і тих, хто довіряє  свої римовані настрої  сторінкам павутиння І-нету.

Дарунок вдався.

І зичать його автори того, що з давніх давен вважалося потрібним кожному.

От, із перших сторінок  піднімає літературного тоста Мирослав Артимович:

«Щоб могли ви кожен день прожити

Так, щоб щастям сяяла душа!»

І цьго бажання не зіпсують «по телевизору одни и те же рожи», адже гряде свято. Найдемократичніще із всих свят. Бо разом із ним ми поринаємо в своєрідну атмосферу дитинства:

 «Занесли ялинку в хату,

Пахне хвоя на весь дім…» –заохочує нас Тетяна Бехтяр.

І всі ми, незалежно від віку життя і літочислення за нашими вікнами, віримо у добрі чари Нового року.

І вони трапляються…

Кажуть, одного такого дня  до кабінету Максима Горького постукала немолода жінка, яка  назвалася Раїсою Кудашевою і повідомила, що хотіла б вступити в його організацію. Коли Горький поцікавився, що ж вона написала, жінка відповіла: «Тільки дитячі тоненькі книжки». На це Горький відповів, що в його організацію приймають тільки серйозних авторів, що написали романи і повісті. «Ні, так ні», — відповіла на це жінка і пішла до виходу, потім обернулася, запитала: «Може, ви чули один мій вірш?» і прочитала Горькому: «В лесу родилась ёлочка, в лесу она  росла, зимой и летом стройная, зелёная была». Почувши ці рядки, Горький віддав розпорядження, щоб автора негайно оформили в Спілку письменників і надали їй усіляку допомогу…

І пані Кудашева написала ще декілька достойних книг.

Є свої достоїнства і в цій книжці, втім немає крикливості і «подавляючої міці» записних імен.

Видав книжку журнал «Дніпро». Часопис із багатолітнйм досвідом, відомий своїми багатющими прозаїчними та поетичними надбаннями… А в збірці – імена сьогодення. Це її великий «поюс». Дійсно – новорічний сувенір...

«Люблю я  сюрпризную Зиму.

Люблю, как шикарную женщину…»  – сповідується все той же Євген Юхниця.

Книгу об`єднує жанр, в якому працюють більшість молодих авторів  і, який безумовно, можна пов`язати із святковою традиційністю. Хоча, творам збірки не можна дати точного літературного визначення. Бо в кожному окремому тексті маємо справу з особливою побудовою, з різним його композиційним оформленням.

Вірші? Римовані тексти? Так. Але ж вони і рефлекторні, і аналітичні, і розповідальні, а деякі – як от Наталки Поклад, –  сповнені високої імпрессіоністичної лірики:

«Сільська зимова тиша,

Із коминів димки;

Чийсь погляд із-за тину,

Чийсь голос нерізкий.

Криниця затуркоче,

ліниво гавкне пес,

і раптом – сміх дівочий –

туди аж, до небес.

І знову – тихо й біло,

Аж подих перейма,

І знов – немає тілп,

А лиш душа сама…»

Тут і роздуми і замальовки, ліричні пейзажи і портрети, притчі, репліки, побутові сценки. 

І ще одне – всі твори «Снігу і радості» – мініатюри! Вони, мов самостійні фрагменти, утворюють едину і доволі добре продуману концепцію святковості. І разом з цим, як із камінців мозаїки, складається доволі широка картина життя нашої країни від Різдва за Григоріанським календарем до Різдва за Юліанським.