(нарис про збірку «Сніг і радість», 2011. – 160 с.)
Чого чекаємо ми від новорічного свята?
Дива!
Будь ласка.
Маленька книжечка. До новорічних днів. Так – подарункове видання «Сніг і радість заклично презентується рядком Євгена Юхниці:
«За холст! Зиме рисуем настроенье!»
Тож, схоже, і сама ідея книжки-дарунку належить йому… Такі книжки народжуються за редакційними столами, втілюючи в собі суб`єктивну позицію їх упорядника, яка вже надбала свої контури у суперечках та бесідах. От і з`являється продукт, – якому належить довести своє право на життя четачеві та критикам – збірка. І саме збірка, як гармонійний, але – різнохарактерний добір текстів сам по собі уможливлює те, що зветься демократичністю у видавничий справі.
Отже, поговоримо про подарункове видання «Сніг і радість»
Її 155 сторінок презентують твори авторів знаних і незнаних. Тих, що друкуються на шпальтах паперових видань і тих, хто довіряє свої римовані настрої сторінкам павутиння І-нету.
Дарунок вдався.
І зичать його автори того, що з давніх давен вважалося потрібним кожному.
От, із перших сторінок піднімає літературного тоста Мирослав Артимович:
«Щоб могли ви кожен день прожити
Так, щоб щастям сяяла душа!»
І цьго бажання не зіпсують «по телевизору одни и те же рожи», адже гряде свято. Найдемократичніще із всих свят. Бо разом із ним ми поринаємо в своєрідну атмосферу дитинства:
«Занесли ялинку в хату,
Пахне хвоя на весь дім…» –заохочує нас Тетяна Бехтяр.
І всі ми, незалежно від віку життя і літочислення за нашими вікнами, віримо у добрі чари Нового року.
І вони трапляються…
Кажуть, одного такого дня до кабінету Максима Горького постукала немолода жінка, яка назвалася Раїсою Кудашевою і повідомила, що хотіла б вступити в його організацію. Коли Горький поцікавився, що ж вона написала, жінка відповіла: «Тільки дитячі тоненькі книжки». На це Горький відповів, що в його організацію приймають тільки серйозних авторів, що написали романи і повісті. «Ні, так ні», — відповіла на це жінка і пішла до виходу, потім обернулася, запитала: «Може, ви чули один мій вірш?» і прочитала Горькому: «В лесу родилась ёлочка, в лесу она росла, зимой и летом стройная, зелёная была». Почувши ці рядки, Горький віддав розпорядження, щоб автора негайно оформили в Спілку письменників і надали їй усіляку допомогу…
І пані Кудашева написала ще декілька достойних книг.
Є свої достоїнства і в цій книжці, втім немає крикливості і «подавляючої міці» записних імен.
Видав книжку журнал «Дніпро». Часопис із багатолітнйм досвідом, відомий своїми багатющими прозаїчними та поетичними надбаннями… А в збірці – імена сьогодення. Це її великий «поюс». Дійсно – новорічний сувенір...
«Люблю я сюрпризную Зиму.
Люблю, как шикарную женщину…» – сповідується все той же Євген Юхниця.
Книгу об`єднує жанр, в якому працюють більшість молодих авторів і, який безумовно, можна пов`язати із святковою традиційністю. Хоча, творам збірки не можна дати точного літературного визначення. Бо в кожному окремому тексті маємо справу з особливою побудовою, з різним його композиційним оформленням.
Вірші? Римовані тексти? Так. Але ж вони і рефлекторні, і аналітичні, і розповідальні, а деякі – як от Наталки Поклад, – сповнені високої імпрессіоністичної лірики:
«Сільська зимова тиша,
Із коминів димки;
Чийсь погляд із-за тину,
Чийсь голос нерізкий.
Криниця затуркоче,
ліниво гавкне пес,
і раптом – сміх дівочий –
туди аж, до небес.
І знову – тихо й біло,
Аж подих перейма,
І знов – немає тілп,
А лиш душа сама…»
Тут і роздуми і замальовки, ліричні пейзажи і портрети, притчі, репліки, побутові сценки.
І ще одне – всі твори «Снігу і радості» – мініатюри! Вони, мов самостійні фрагменти, утворюють едину і доволі добре продуману концепцію святковості. І разом з цим, як із камінців мозаїки, складається доволі широка картина життя нашої країни від Різдва за Григоріанським календарем до Різдва за Юліанським.