Разючий спектакль

(Роздуми про книгу Івана Боня  «Катерина-Катрін», Канів, видавництво «Родень», 1996,  40 стор.) 

Поет із Канева здобув професійну освіту в Харківському державному інституті культури…

Його творчий шлях тісно пов'язані з цим навчальним закладом… Там відвідував він літературну студію Марка Богославського. Саме ця наука і любов до художніх образів і відбилося на його подальшій діяльності як режисера, так і літератора.

В ранніх його віршах простежувався сміх, жарт, комедійність. Тенденцій гумор і сатира набрали глибини у його збірці «Сміх лікує». Книга містила дотепні і колючі, жартівливі й комедійні твори почерпнуті від народу. Водночас вірші Івана Боня почали друкувати газети. Самодіяльні композитори на його тексти писали музику…

Згодом прийшло і визнання.   Іван Бонь - лауреат літературно-мистецької премії імені Олекси Кобця.

У лауреата доволі розлогий творчий доробок.  Понад 600 публікацій з питань культури і мистецтва та із десяток власних книжок…

Але нині мова піде про поему-трилер «Катерина-Катрін»…  

Про цю книгу помовчують рецензенти і публікатори.

Чому?

А тому, що в нашій країні нічого не випадає змін на краще…

Ця поема – перша спроба автора відійти від «мілкотеми». Спрооба заявити свій протест… Протест проти  одурення українського народу. Народу,  що був і перебуває:

«Проданий в рабство без ліку…

Розп`ятий, заклятий…

Сибіром катований,

Безпам`ятством ґвалтований,

За океан завіяний,

Голодомором засіяний,

Чорнобилем розстріляний…»[1]

І ось прийшли нові часи. І відбулись таки зміни. Мутації поставили все з ніг на голову... Коли, як у театрі абсурду: публіка сидить на сцені, актори ж захопили зал для глядачів...

І вступають головні виконавці – мотиви. Вони відзначені цинічним світоглядом...

Автор наділений неабиякою творчою фантазією, але й її передавлює реалізм...

«Київ. Перон…

Нуртують стіни вавілонні…

Народ путящий, діловий

Чекає рятівних вагонів…»[2]

«Мати – худа, бліда…

Руки й ноги голі.

Тягне малих діточок…

Мо, в ясир монголам?!..

… Комерсанти поспішають

Люд голий обдерти…»[3]

«…Вечоріло… Зойкнув потяг.

Гальма застогнали.

Вагон сьомий, як Зимовий, хитали…

Ламали…

На голови покотились

Валізи диряві…

З репродуктора сичало:

«Україні – слава!»[4]

Як не дивно, але навіть з безладного набору реплік раптом вимальовується сюжетна схема, карбована... Вона спочатку невиразна від хаосу. Але, як сказав Фрідріх Ніцше, присутній хаос –а з нього може народитися зірка...

І починається подорож Катерини… За щастям. За успіхом… Туди, де:

«За долар продукують унісон,

Стриптиз, дует, трикутник,

Катрен групенкохання…»[5]

І режисер Іван Бонь розробляє вражаючий сценарій....

І атмосферу того віршованого спектаклю визначають поєднання розпачу, пафосу та співчуття любові…

Одним словом – разючий спектакль…

У Шевченка Катерину вже із дитям женуть із хати рідні батьки… Із ганьбою і прокльонами… Бо знають чиє байстрюча…

Так гинула любов у світі насильства.

«Описав геній Шевченка

Долю Катерини..

Серце ожива на волі,

Без кохання – гине!»[6]

У Боня, Катерина повертається до батьків, із байстрюком. І вона навіть не знає від кого у неї дитя…

Та батьки її приймають… Бо у них добре серце.. Так оживає любов, у світі насильства…

«… На порозі батько-мати

У вишневім квіті…

Зустрічають:

Слава Богу,

Повернулись діти!

Живі рідні діти…»[7]

А одного дня у Каневі відбувся вечір пам'яті Івана Боня. Захід було приурочено до річниці від дня народження заслуженого працівника культури України, самобутнього поета, викладача Канівського училища культури і мистецтв, керівника народного самодіяльного театру…

На захід прийшли шанувальники його творчості: друзі, колеги, учні…