Діалектика власних інтересів

(Роздуми над повістю Вацлава Білінського «Аварія»,  Львів, видавництво «Каменяр», 1981.,176 стор.)

Оповідання переклав з польською Богдан Гавришків.

Переклад читається легко. І водночас відчувається польський оригінал тексту.

Про автора нині можна знайти мало інформації.  Про перекладача більше. Щоправда, він того вартий. Але зараз не про нього.

Вацлав Білінський (1921–1999) – польський письменник та сценарист. У нетрях і-нету ще зазначені деякі «основні факти». Вони  куці. Приміром про те, що він відомий як автор психологічних та суспільно-побутових романів.

Зазначається ще автор досліджував моральні дилеми, життя інтелігенції та наслідки Другої світової війни. Між іншим названі два відомих його твори: «Запах землі» (Zapach ziemi), «Кінець канікул» (Koniec wakacji).

А ще – за його творами та сценаріями було знято кілька польських фільмів і телеспектаклів. Ще – письменник був відзначений державними нагородами Польщі за внесок у культуру та літературу…

Та повернемося до оповідання «Аварія».

Написано польською і видано її було 1979 року. Український переклад вийшов у світ окремою книгою  1981.   

Сказати що «Аварія» – одна з кращих повістей польського письменника Вацлава Білінського, – нічого не сказати…

Це гостросюжетний соціально-психологічний твір, в якому автор, розповідаючи про автомобільну катастрофу і потерпілих у цій, замислюються над взаєминами старшого і молодшого поколінь в умовах соціалістичної Польщі…

Але – у першу чергу читач замислюється над іншим…

Замислюється над діалектикою особистих інтересів людини та її громадянського обов’язку.

Письменник забарвлює весь простір тексту публіцистичними фарбами. Але, при цьому зберігає його внутрішнє завдання, художнє.

Текстове полотно показує складність ділових, товариських і родинних стосунків. Їх продажність. Їх підлаштування під нагальні події. Зради, обман, пристосуванство, підлабузництво, здирство. І ряд подібних епітетів можна продовжувати до  натхи…

Але, книга читається.

Читається на одному подиху, як казали раніше.

Нині так не кажуть. Нині книг читають мало… Й поготів – не читає більшість молодих людей…

А дарма!

Люди перестають мислити, – казав енциклопедист Дені Дідро, – коли перестають читати...

1976 року повість «Аварія» удостоєна літературної премії.

А премії дарма не дають…

Отже розповідається про автомобільну аварію. У неї потрапило авто високого чиновника. Він повертався як раз із вдалих перемовин із італійцями. Ділового ґешефту. «Сделки» державного значення.

Аворія трапилася біля провінційного містечка. На повороті не ремонтованої автостради…

І на повороті історії…

А на поворотах історії треба обдумувати кожний крок, кожне слово![1]

 Із високопосадовцем в машині було ще два співробітника, одна перекладачка (красуня) і, звісно, шофер…

До красуні клеїлися і шеф і його клерк, і шофер оком накидав…

Для кохання зручна кожна пора[2]…

Шеф – правильний дядько, агресивної вдачі, ветеран. І військовий, і волоцюжний…

Клерк – кар`єрист із симпатичним фейсом, амбітний і манірний…

Красуня-перекладач на ім`я Маліна (!) шикарна дівчина… Із чарівною, хоч трохи хижацькою усмішкою…

От які вони, теперішні дівулі…[3]

 Дівчині тій ціни немає… Висока, струнка, очі розкосі, зелені, обличча вилицювате. Типова, як здається італійцям слов`янка… [4] 

Більшості конфліктів можна уникнути…

Якщо навчитися спілкуванню із іншими. А ще – коли чітко знати свої бажання і розділяти їх від забаганок.  Суто бачити свої цінності і цілі… Це – складне завдання кожного, внутрішнє.

Важливе саме внутрішнє завдання – вирішення духовної проблеми...

Людство – як художня модель світу, що наставав на початку 80-х минулого століття... Світу егоцентризму і ще чогось...  

Того, що приходить в життя тодішніх, ще соціалістичних країн...

Діалоги та роздуми персонажів «Аварії» насичені полемікою, явною чи прихованою... Вона, ця полеміка корениться в ремінісценціях і спогадах…

Тут і про читання книг Мальро, Цвейга, Фейхтвангера. Особливо підкреслено останнього «Подорож до краю ночі» і ще «Життя Клима Самгіна» Горького…

Багато чого, дуже багато в книзі висловлено натяками...

Натяки – приховані уколи. Деколи, смертельні.

«Нема нічого кращого, як бути вагомим. Тоді людина і вмирає в пристойному оточенні…»[5]

Приміром шеф… «Бореться з собою, з сентименталізмом, якого не терпить, з вихором спогадів, з гіркою свідомістю теперішньої ситуації. Хто він? Тінь минулого?.. Встановлений раз і назавжди порядок вимагає, щоб в цю пору він уже був у кріслі. Ніяких емоцій…»[6]