Декілька думок про роман Владимира Еременко «Сходження в Безодню»
(видавництво Склянка Часу*ZeitGlas, 2007., 750 стор.)
Автор романа – відомий публіцист і письменник.
Роман – не автобіографія, але друзі розпізнають епізоди авторського життя, що втиснули в 13 книг 750-сторінкового тому.
Автор оповідає і провокує. Робить це, як завжди, гостро.
Володимир Еременко – всеьічний талант. Причому, тяжкість цієї ноші він не відчуває. Його альтер-его– герой роману Татарин (боксер і письменник) – сприймає світ, яким той є. Але, не йде у нього на вервечці.
Він спостерігає не тільки себе, але примушує й нас спостерігати самих себе.
Книга справляє колосальне враження оригінальним ходом думок автора.
Творячи головного героя, стежачи за становленням його «Я», Володимир Еременко додає цьому «Я» перебільшено-суперечливі розміри. Але робить це майстерньо.
Сьогодні багато хто з письменників розглядає релігію як недоторканну область.
Для Володимира Еременко відсутнє табу.
Очима, розумом, душею Татарина він підбирається до законів всесвіту.
«Прогрес людського розуму, – помічав П.Чаадаєв, – полягає не в тому, щоб накладати на світ закони власного винаходу, а в тому, щоб невпинно наближатися до більш довершеного пізнання тих законів, які управляють світом».
Авторові вдається довести, що мужність – не тільки гідність, але і щастя.