Розворушити спогадами душу читача…

(Про книгу Петра Старости «За горизонтом болю», Канів, 2020 рік. )

Ми пам`ятаємо багато речей. Інколи, здається і зовсім зайвих… Однак, спробуйте позбутися власних спогадів… Людина живе у різних вимірах своєї історії, причому — одночасно. Не полишив цю тему поза літературною увагою і Петро Староста. Попри те, що автор відомий колу читачів своїми поезіями, проза не збавить їх до нього шанобливості.  Адже, у даному випадку йдеться про скрупульозну та ґрунтовну роботу.

Перебираючи у пам`яті різні моменти свого життя та аналізуючи спогади, документи, перекази родичів, дослідницький хист автора уклав справжню історико-документальну повість.  Канва цілої книги, від першої сторінки до останньої, насичена живими образами її героїв. Героїв не вигаданих і не прикрашених. Так, як гілки на древі будь-якого роду, будь-якої людини не потребують зайвих епітетів. Вони — саме життя. А життя, завжди переходить за горизонти болю…  Не покладе проведіння такого тягара, яке не винесе людина… Навіть, коли й доведеться розпрощатися із самим життям…

У книзі — галерея справжніх людей.

Її вивів перед очі й душу читача оповідач. І провів тих людей від народження спогадів про них, до останньої про них згадки…

 Я написав «до останньої» і сам із собою не погоджуюсь. Адже, допоки ми читаємо про героїв, вони живуть із нами — поміж нас. Навіть, коли ми і не знали про них до того…  І в усі часи пани собі панствували, раби собі рабствували… А про природу людини так і не дав повної визначеності жоден із філософів. Однак, творча сила завжди смисл і успіх будь-якої корисної справи, сумлінної…

Наскільки можна судити із надзвичайно розлогих посилань на документальні джерела, книга укладалася тривалий час. Уявімо собі стан автора, що гортає шпальти старих газет, шукаючи у кожній бодай короткої інформації про своїх рідних, близьких, знайомих родинному кущу. Пояснити все це не можна. Можна інспірувати, примруживши очі, «читаючи» це у просторі між рядками…

Ми всі згодні у тому, що завдання письменника-документаліста — організація цікавого викладу простими словами сили-силенної обробленого й пропущеного через себе матеріалу. Систематично і всебічно скомпоновані данні, взяті у різні часи окремо, лишатимуться нездатними у такому первинному вигляді до затятої і послідовної оповіді. Це вдається оповіді із художнім стилем та світоглядом, яким володіє автор.

 Наведу декілька текстових прикладів:

«Побідувавши більше року з двома малолітніми дітьми, Текля дала згоду вийти заміж за Штефана Мариска, привабливого і добродушного парубка…» (стор.64). 

«Війна закінчилася, але в село з військомату продовжували надходити похоронні,  збільшуючи реєстр убієнних…» (стор.177).

«Найбільше до Степана прив`язався Петрик. Він всюди нипав за старшим братом. Степан іде до криниці, хлопчик плентається за ним. Не може йти — плаче…» (стор. 253)

«Жебрак постійно ходив з мішком за плечима. Юродивим у селі лякали… дітей… Не будеш слухати, прийде май данський Ванька і забере тебе у мішок…» (стор. 264).

«Різдво п`ятдесят шостого року було якимось особливим. Певне тому, що минулися колишні негаразди, а в свідомості розцвіли весняним квітом світлі сподівання на кращі часи…» (стор. 290).

Саме сподіваннями на кращі часи жило й живе наше суспільство… Як то кажуть: нині і повсякчас, і на віки віків…  Попри  злидні, кров, піт, сльози, диктатури, знущання влади — цього справжнього ворога людей, — із роду в рід живе наш народ. Живемо і ми, як його безпосередня частка.  А разом із нами і самі прості — справжні герої вдалої книги Петра Старости «За горизонтом болю».