Розділ 1

Гвен вийшла з машини, обережно зачиняючи двері, щоб не порушити тишу. Сонце вже заходило, фарбуючи все навколо в багряні тони. Місце злочину виглядало моторошно: жовта стрічка, декілька слідів, які вже почали стиратися від слабкого вітру, і люди, що метушилися, збираючи докази.

Вона поправила свою максі-сукню, обвела поглядом обстановку й рішуче попрямувала до групи чоловіків біля огородження. Її каблуки глухо стукали по асфальту, додаючи ще більше напруження в атмосферу.

— Новенька, — сказав хтось, ледве стримуючи насмішку.

Вона зупинилася перед ними, трохи підняла підборіддя й холодно подивилася на того, хто це сказав.

— Лейтенант Гвен Бекхем, — вона дістала посвідчення, тримаючи його так, щоб кожен міг побачити. — Кримінальна поліція. І якщо у вас є щось важливіше, ніж сарказм, я готова вислухати.

Декілька секунд стояла тиша, потім старший із чоловіків — сивий і кремезний детектив, очевидно, начальник цієї групи, — кивнув.

— Детектив Грейсон. Вибачте за хлопців, вони ще не звикли до нового керівництва.

— Звикнуть, — коротко відповіла Гвен, оглядаючи територію. — Що маємо?

Грейсон кивнув у бік тіла,яке вже накрили. Знову понівечене тіло молодої дівчини, знову лист, знову сухоцвіти у волоссі.. хто ти чорт забирай?

— Все схоже на те, що це серійник. Залишив свій підпис. Вам передали справу.

Гвен лише кивнула й, не зволікаючи, підійшла ближче до місця злочину. Її очі спостерігали за кожною дрібницею, а мозок миттєво почав складати пазли. Вона знала, що це буде непроста справа, але була готова до виклику.

Грейсон простягнув їй тонкий пластиковий пакет із вмістом, який виглядав так, ніби його щойно витягли з кишені жертви чи залишили навмисно. Гвен одягла рукавички, взяла пакет і піднесла ближче до очей. Усередині був аркуш паперу, складений у декілька разів.

— Знайшли біля тіла, — пояснив Грейсон. — Як і завжди, акуратно складений і залишений поруч, ніби спеціально для нас.

Гвен розгорнула папір і почала читати. Це був рукописний текст, витриманий у манері літературного стилю:

“У кожної історії є початок і кінець. Але хто вирішує, коли перегорнути сторінку? Ви можете читати це далі, лейтенанте, або спробувати розгадати, чи вартий наступний розділ вашої уваги. Я стежу за вами так само, як і ви за мною. Що ж, гра почалася. І на цей раз ми граємо на ваших умовах.”

Вона уважно роздивилася почерк — рівний, без жодного зайвого натяку на поспіх. Це був хтось методичний, навіть педантичний.

— Жодних підписів? — запитала вона.

— Ні, — Грейсон схрестив руки на грудях. — Тільки ця “гра” й натяк на те, що він чи вона знають про нас більше, ніж хотілося б.

— Що з доказами? Відбитки пальців? Волокна? Що завгодно? — Гвен запитувала сухо, майже беземоційно, хоча її думки бігли наперед.

— Чисто. Як завжди. Вони або дуже обережні, або… — Грейсон замовк, ніби вагаючись.

— Або хочуть, щоб ми думали, що це витончена гра, — завершила вона за нього.

Гвен ще раз перечитала листа.

—Це більше схоже на виклик, ніж на доказ, — додала вона. — Але, мабуть, це й було їхньою метою.

Вона склала аркуш назад, поклала його в пакет і повернула Грейсону.

— Подбайте, щоб це потрапило до лабораторії. Можливо, вони залишили щось невидиме неозброєним оком.

Вона глянула навколо.

— Хто перший виявив тіло?

—Перехожий. Ми вже взяли свідчення, але він, здається, нічого підозрілого не бачив. Просто тіло, кров і цей… лист.

Гвен замислилася на мить, потім повернулася до Грейсона.

— Зберіть усіх, хто був у радіусі двох кварталів, коли це сталося. Навіть якщо вони просто вигулювали собаку. Хтось міг щось помітити й не зрозуміти, що це важливо.

Грейсон кивнув і пішов виконувати наказ. Гвен знову кинула погляд на тіло. Її серце стислося на мить, але вона придушила емоції.