20. Рятівники

- Я знайшла Капітанну і Еліка! – Вигукнула Лісі. Чого раніше не могла? Щось певне глушило.

- Я загубив платформу! – вигукнув Дін.

- Маячок Ені ще працює, вона повільно рухається кудись. Вони недалеко усі один від одного. Біля палацу. Там якісь будівлі за огорожею. Вони тут схиблені на огорожах, - буркотів комп’ютерник, - Схема палацу відкрилася, але я поки не знаю як туди потрапити, він захищений силовим полем. От би дістатися генераторів.

- Летимо спочатку за маяком Ені, дізнаємося Де Доол і Дід, потім вирішимо як взяти на абордаж палац, – прийняв Рішення Мурсар.

Дід Ворона отямився у тісній обдертій камері без вікон, з тьмяною брудною лампою під стелею. Він лежав на деревяному ліжку, на мокрому старому й здавалося гнилому матраці.

- Отакої. Оце так місце! Я про таке лише у книжках читав. Тримати людину у таких умовах? – обурювався професор.

- Хто це там говорить мовою вільних людей? – почув голос за стіною.

Дід крехтячи підвівся, торкнувся стіни, вона була дерев’яна, фарба облізла, дерево вже почало гнити.

- Я говорю мовою вільних. А хто там за стіною? – запитав Дід. Він продовжував вивчати малу кімнату. Підійшов до масивних дверей із заліза, буркотів, - Стіни гнилі, а двері металічні, певне як якби Доол штовхнула плечем, то вибила б їх. То хто там говорить мовою вільних? Га?

- Мене звати Пяу, я професор з Пайри. Працював тут десять років над секретним об’єктом. Але тепер певне вони мене вб’ють, бо я не потрібний.

- Цікаво над яким це пане проектом ви тут працювали? – хмикнув Дід, Що може зацікавити місцевих гівнюків. Тільки зброя. Отже яку зброю ви їм подарували ясновельможний пане?

- Вплив на молекули і атоми програмуючим імпульсом. Наука за схемою дії вищої магії.

- Я чув колись про такі дослідження, здається їх заборонили, досить давно, - процідив професор Ворона, штовхаючи стіни, може якась від поштовху розвалиться.

- Я не міг відмовитись від такого відкриття. Якщо давні маги могли руйнувати і створювати планети тим імпульсом, то невже наука на таке не спроможна. Отже звичайна людина може бути рівною тим легендарним істотам і творити власні світи.

- Давні маги то міф, - зітхнув дід Ворона, перепитав, - І що створили ви ту зброю для місцевого божевільного Пу?

- Я зробив її для будівництва прекрасного нового світу, - відповів Пяу.

- Небезпечна мрія. Нові прекрасні світи незатишні для живих вільних і думаючих людей. Пу використає вашу мрію для руйнування старого світу. Нічого тих засранців не змінює. Знову як не атомна зброя, так аналог вищої магії, аби тільки щось зруйнувати невиправні довбні. Як ви могли довіритися цьому Пу?

- Ого мрії здавалися людяними, - виправдовувався Пяу.

- Треба вибиратися звідси, - сердито і рішуче мовив дід ворона розправляючи козацькі вуса, - Треба рятувати світ.

Двері впали за дверима стояли Доол і Ені.

- Діду добре що ти любиш поговорити, - усміхнулася лікарка, - Я тебе почула як тільки ми з Ені спустилися до підвалу. Тут солдатики такі немічні кругом. Ми тут як дві супер героїні.

- Якщо чесно я знав що ви старого не залишите у біді, - самовдоволено відповів професор й додав, -Тут треба ще одного старого витягти, бо він важливий свідок, знає дещо значуще про плани цього Пу.

Дол відчинила двері у камері професора Пяу. Ені допомогла старому вийти у коридор.

- О дівчинко ви жива? Я хвилювався за вас. Я сам, мене не сильно побили, - говорив Пяу до Ені, - Дякую що ви врятували мене.

Дід огледівся здивовано запитав вже сміючись:

-О, чому тут усі лежать?

- Я ж кажу немічні вони усі тут, - повторила лікарка, - усе вшиваємося поки не отямились.

Коли чистильники і професор Пяу вийшли на поверхну побачили Пташку яка висіла над науковим містечком. Охорона відкрила вогонь з кулеметів по космічному кораблю, більше у них нічого не було. Та з Пташки випав один з очисних фільтрів і випав зелений дощ. За якусь мить стрілянина припинилася. Усі у містечку поснули. Дід і професор Пяу також заснули.

Доол махала руками до корабля:

- Все досить того дощу! Забирайте нас.

- А що розумно, - усміхнулась Ені. - Треба ще на палац таке вилити. Я знаю як туди потрапити.