18. Викинута

Лісі сиділа за пультом керування, слідкувала за приладами, аж підскочила. Вигукнула:

- Знайшлася наша Ені. Вона біля палацу, того який ми мали чистити. Треба летіти її забрати, скоро там стемніє.

- Я полечу на платформі, ви залишайтесь поки тут в укритті, - Доол наказувала наче чистильники стали військовими а вона взяла командування на себе. Це вже трохи дратувало команду. Та Доол не могла впоратися з панікою, вона мусила вивезти усіх з Віїри живими, або сама помре. Досі мучилася спогадами як втратила загін солдатів якими командувала. Додала трохи лагідніше, - Мислю тут безпечно.

Пташка заховалася у горах серед скель, там де не було людських поселень, хіба скелелази могли забрести. Але здається на Віїрі ніхто не розважався екстремальними видами спорту, саме життя було екстримом.

- Я з тобою, - Дід рішуче дістав з шафи другий лазерний пістолет. - Я добре керую платформою.

- То краще я, - запропонував Дін, - Нога зафіксована і вже не дуже болить.

- Хочеш доламати? Чи допомогти? – запитала Доол, оглянула усіх по черзі погодилася, - Добре Діду, летимо. Лісі давай той прилад. Ні ти не летиш, ти штурман. Пам’ятаєш правило, пілот і штурман залишаються на кораблі. Бо я ще хочу повернутися до розвиненого світу. Діне краще спробуй відремонтувати рій до нашого відльоту. Запустимо наших комашок, треба знайти нашу капітанну і брата Ені. Я мислю якщо вони поїхали до того Пу, у той палац, то вони там досі.

- А якщо це не той палац? – запитав Дін.

- Я тут інших поки не бачила, - відповіла лікарка.

Гравітаційна платформа схожа на машину без колес, ця була військовою але зброю з неї зняли на жаль вже давно. Дід сів за кермо. Доол у крісло пасажира, вона встановила координати маячка, вивела на монітор. Летіти до того палацу було декілька хвилин. Знайти дівчину, запустити шукачів і повертатися на Пташку. Чекати на результати розвідки. Невідомо ще чи жива перекладачка. Про ці свої страхи Доол не розповідала команді.

За якись час гравітаціна платформа, вимкнувши світло, підлетіла до білої стіни палацу. Це була зовнішня стіна, не захищена силовим полем.

Ені отямилася у ямі серед мертвих, був вже вечір, перше що вона побачила це труп чоловіка муміфікованого ще заживо, помер від голоду. Поруч ще одне тіло з випаленими очима:

- Таточко, це жах якийсь, давно такого не бачила. - Вона виборсалася з-під тіла молодої дівчини з поламаними кістками, у мертвої дівчини було таке гарне біле обличчя, Ені перевірила чи та дівчина жива, - Навіщо вбивати й мучити? Що то за істоти?

Ені і почала вибиратися з ями, яма була метрів десять у ширину і невідомо скільки у довжину, безліч тіл, йти по мертвих тілах здавалося чимось неприпустимим, наче вона  після смерті додавала цим замученим людям болю. Дісталася краю ями, слизька багнюка не випускала її, дівчина декілька разів з’їхала у низ до трупів:

- Та що ти будеш з тим робити, - сердито процідила вона. Рипнула зубами і як можна швидше впиваючись руками й ногами у багнюку видерлася нагору, де перед нею виникла височезна стіна, - Яка краса. Добре хоч стіна не облита багном. Ені випустила кігті на всю довжину прошепотіла перекривляючи Ралуму:

- Чи здатна ти до трансформації? – Й відповіла, - Так трясця, потворо ти така, здатна! - наче кицька й досить вправно почала лізти на гору на верх стіни, - аби там не було силового поля.

Коли видерлася нагору побачила перед собою гравітаційну платформу, обличчя Діда за кермом і поруч усміхнену і що казати здивовану Доол. Мовчки зістрибнула зі стіни у гравітав. Обняла тітку Доол за шию. Дід відчинив резервуар з роботами-комахами. Й розвернув гравітав летіти назад у гори.

Платформа без перешкод летіла над землею. Та залетіли недалеко, коли ледь не стикнулися з гравітавом старого зразка який піднявся знизу. І зачепив бортом гравітатор чистильників, так що той почав перевертатися. Дід вчепився у штурвал розганяючи машину. По них почали стріляти, Доол відстрілювалася з двох рук.

Ще один гравітав вистрибнув підбиваючи гравітав прибульців. Гравітаційні стабілізатори було збито. Професор втратив керування. Гравітав закрутило й потягло до низу у штопорі. Якийсь час він летів по інерції крізь ліс, потім вдарився у дерево. Ені втрималася у кабіні, але Дід Ворона і Доол певне випали. Почула як лається Дід неподалік, і постріли.

Прожектори прошивали ліс у темряві. Ені випала з перевернутої кабіни побігла туди де чула голос Діда. Галявину де біля дерева стояв професор оточило близько сотні солдатів. Дід стояв готовий битися з ними усіма голіруч. Навпроти Діда стояв кіборг, наказував:

 Шукайте інших. Ені вийшла з чагарів стала біля Діда усміхнулася йому, прошепотіла:

- Я почну бій, у мене є запитання до цього кіборга, а ви Діду тікайте, сховайтеся у лісі, і тицьнула йому долоні маленьку брошку маячок.

- Дитино ти що робиш? – ошелешено запитав Дід.

Кіборг засміявся:

- А ти живуча лялечка, треба дізнатися як тебе можна вбити. Маю ще ідею, відкручу тобі голову.

- Яке кровожерливе лайно, – пробуркотіла Ені.

Кіборг почав у неї стріляти й бігти їй назустріч, вони зчепилися у поєдинку. Дід хотів заступитися за перекладачку, Та кіборг Васька щтовхнув старого, а віїрські солдати потягли до машини, яка стояла на дорозі неподалік.