12. Аудієнція

Чорна машина у супроводі військових під’їхала до глибокого рову. За канавою височів білий паркан, метрів п’ять у висоту, схожий на мур старовинного замку. Що п’ять метрів бовваніла широка башта з бійницями, обладнана ліхтарями і приладами нічного бачення, на баштах було встановлено потужні сучасні лазерні гармати.

Машини зупинилися перед сталевими воротами. Через рів опустився міст на товстелезних, чорних ланцюгах. Мостом переїхали через глибокий рів заповнений брудною водою.

Елік не втримався запитав у Ігоря Васіль’євіча:

- А у воді щось водиться?

- Там кислота, - відповів віїрець й собі запитав, - хочете скупатися?

- Ні, не хочу, лише цікавлюсь, - усміхнувся Елік.

- Шановний пане, а нас взагалі випустять з вашої прекрасної планети, чи й справді втоплять у цій стратегічній водоймі? – запитала Сейко.

- Це залежить від вашої згоди на співпрацю, - відповів Ігорь Васіль’євіч.

- Так я чомусь і подумала, - хмикнула Сейко. Насправді вона відчувала страх, розуміла що за свободу потрібно буде боротися. Одна надія що сигнал про небезпеку з Пташки встиг дістатися Пайри. Бо, наскільки вона розуміла, місцеві таки відчинили її корабель. Капітанна скрипнула зубами.

- Моя порада, будьте ввічливими, слухняними і покірними, тоді для вас усе скінчиться добре. Великий Пу не любить бунтівників.

Елік і Сейко перезирнулися. Обидва навіть не розуміли, що хоче від них віїрський чиновник.

Ворота важко піднялися. За воротами довгий коридор з бійницями, з бійниць стирчать дула рушниць. Тут військові машини зупинилися, Ігорь Васіль’євіч вийшов з машини й причинив дверцята, помахав прибульцям рукою, усміхнувся криво, наче вже помстився. Цивільна машина проїхала з воріт у прекрасний зелений сад наповнений світлом. Зелені дерева, яскраві квіти. Ставки з чистою водою. Сейко здивувалася коли побачила дівчинку в білій сукні яка бігла за маленьким кудлатим песиком. Це була перша дитина яку вона побачила на Віїрі.

А посеред саду височів білий палац. Схожий на казковий. Територія саду і сам палац були захищені куполом силового поля. Капітанна відчувала що повітря під куполом чистіше ніж за стінами палацу.

Машина зупинилась перед парадним входом, під портиком з колонами.

Слуги у яскраво червоних лівреях відчинили великі двері з білого дерева, вклонилися і застигли не піднімаючи стрижених голів. Елік вийшов з машини й подав руку Сейко.

- Не потрібно тут цих старих палринських етикетів, - Сейко виборсалася з низенької машини, - Досить диктаторських приколів.

Елік усміхнувся, мовиш тихенько:

- Втрапили ми з вами пані капітанно, по самі маківки.

- Теж мені новина, я вже зранку зрозуміла що це триндець якийсь. Якби зі мною Доол поїхала сюди, ми б вибралися. А зі мною ти, я за тебе відповідаю. Слухайся мене хоч тут.

- Добре, - погодився Елік.

Гості увійшли, двері за ним зачинилися. Сейко і Елік зупинилися у великому передпокої. Тут було дуже світло. Сонячне проміння лилося з панорамних вікон. Посеред зали бовваніли розцяцьковані золотом сходи.

Слуги у червоній формі стояли у нішах нерухомі. Очікували наказів.

На сходах стояла жінка у блискучій, довгій сукні у палринському стилі. Вона була зовсім не схожа, ні на дружин місцевих урядовців, ні взагалі на жінку Віїри. Наче лялька у ляльковому палаці, випещена, сумна, напевне захована від світу. Довге біле волосся вкладено у складну зачіску. На юному гладенькому, чистому обличчі найкращою прикрасою блискотіли зелені очі. Ось вона зустрілася поглядом із капітанною і привітно посміхнулася. Яка то була посмішка, наче струмені світла пронизали передпокій.

- Вітаю Вас, - мовила вона міжгалактичною, - мене звати Ралума, я сестра славетного правителя Віїри. Я буду вами опікуватися.

Капітанна і Елік стояли ошелешені її красою. Елік швидше вийшов з трансу у який Ралума увігнала гостей, вклонився до господині вітаючись за звичаєм Пателли приклавши руку до серця. Сейку кивнула, усміхнулася зачарована красою.

- Вітаю. Сейко Лі, капітанна корабля чистильника з Пайри.

Ралума спустилася сходами, йшла до гостей наче пливла, сукня блискотіла переливалася.

- Елік Рідас, перекладач з корабля чистильника.

- Приємно вас бачити у нашому палаці. Я приготувала вам сніданок. – Ралума потиснула руки гостям і вказала напрямок у коридор залитий світло, - Йдіть зі мною.

Чистильники перезирнулися, ця неймовірної вроди жінка наче заманювала їх у пастку. Сейко зловила себе на недоречній думці, що вперше після школи почувається ніяково через те, що вбрана у однострій і куртку патрульного, що не милася нормально два дні.

Її юність як спадкоємиці славетного роду космічних торговельників, пройшла у пансіоні, потім у спеціалізованому вищому навчальному університеті для майбутніх володарів грошових імперій. Правила етикету, норма поведінки, ведення ділових розмов доводили юну Сейко до істерик. Врешті вона втекла і стала космічною патрульною, як мріяла. Спадок приняла її молодша сестра.

Цей палац нагадав капітанні корабля чистильника юність, її власний дім, маму яка здавалося зараз вийде з однієї з кімнат й примусить передягтися пристойно, як належить Лі. Браслет з кристалів, подарований батьком, який вона ніколи не знімала, наче обпік зап’ясток.